Знайомство з Алтіором. Петрам

“... Розлючений, наче звір, я наблизився до старця. Відчуваю його страх. Але він боїться не за своє життя. Намагаюсь прочитати його. Він пручається, не пускає мене в свою свідомість. Це дратує мене ще більше, я ладен спалити його. Мої відчуття і дії не підвладні мені. Щось чи хтось керує мною. Це невимовно дратує, але корюся, не маю вибору.  

Підійшовши ближче до короля, повернув на мить голову і побачив своє відображення у склі вікна. Гравібус! Я - це він! Червоними, палаючими очима я дивлюсь на себе. Піднімаю долоню, на якій вже з’являється вбивчий промінь, направляю на старця і відчуваю, як вся міць мого резерву переходить в руку. Внутрішній вогонь злості і ненависті вивергається з моєї руки і миттєво спалює короля. Вся сила, яка вийшла вогнем, спустошила мене і, обезсилений, я сів на підлогу, схопившись за голову.

- Ти зробив свій вибір, Вічний… - жіночій голос пролунав позаду. - Тепер ніколи, ти чуєш мене, НІКОЛИ не матимеш те, за чим прийшов!

Цей голос знайомий мені. Не маючи змоги повернутися, я підняв голову і побачив обгорілий скелет старого короля. Навіщо я, тобто Вічний це зробив? 

Вежа затремтіла. Зі стелі полетіло каміння. Я швидко піднявся на ноги і встиг вчасно поставити щит, щоб не засипало. Вмить запалало все навколо і, так само миттєво, полум’я згасло. Та я не відчув жару, бо магія того вогню мені не чужа.

Я розвернувся назад, звідки чув голос. Та нікого не побачив. А вежа перетворилась на напів зруйновану будівлю, яку я її вперше побачив там, в Суламі, кілька днів назад…”

Прокинувся важко дихаючи. Поруч нікого. Оксікори мирно летали в небі, виконуючи накази свого ватажка, відпрацьовуючи синхронні рухи. Вони то зліталися докупи, утворюючи коло, то шикувалися прямою лінією, зависаючи невагомо у повітрі, то по черзі стрімко злітали вверх, за хмари і, складаючи крила, з блискавичною швидкістю падали вниз, розкриваючи крила прямісінько перед землею та знову стрімко піднімались в небо. 

Раптом відчув наближення Дракона, отже, маю збиратись в дорогу. Пішов до річки, вмитися. Коли нахилився, побачив своє відображення і відсахнувся. Знову він! Я побачив обличчя Гравібуса з палаючими очима, те саме обличчя, як уві сні. Серце закалатало з такою силою, що ледь не вистрибнуло з грудей. 

- Примару побачив? - ззаду прогремів голос Мілвуса і я повернув голову. - Бо виглядаєш ти саме так. Щось трапилось, поки Я був відсутній, Вікторе?

- Ні-ні, все добре, - трохи спантеличено відповів я і знову повернувся до дзеркала води.

“Він не відчув нічого незвичайного в мені і назвав мене на ім’я, отже мені просто здалося” - подумав я. Цей сон, чи, скоріше, видіння спантеличило мою свідомість. Цього разу, коли я подивився у воду, там було відображення мене справжнього. Заспокоївшись я вмився, підійшов до карети, дістав чистий одяг і переодягнувся.  

Оксікори швидко впряглися, я зручно сів у крісло і ми полетіли за Мілвусом.

Наступною, у моїй дипломатичній подорожі, стала держава Петрам, яку населяють дуже горді і міцні створіння - кентаври. Напівлюди величезних розмірів, з тулубом коня та торсом і головою людини. Вони магічно не обдаровані, проте їх природна фізична сила, насправді, вражає. Дуже доброзичливі і ввічливі. 

Зустріли мене натовпом на головній площі біля Палацу. Екіпаж м’яко сів і я вийшов з карети.

Правитель, на ім’я Ехос, підійшов, ми потисли руки, як належить. Натовп скандував: “Хай живе Король Алтіору!”, тричі тупнули копитами і поклонили голови. Я нахилив голову на знак вітання і разом з Ехосом пішов до палацу.

Правитель кентаврів привітав мене з коронацією, побажав успіхів і запропонував підтримку. Подякувавши, я відразу перейшов до справи. Підняв долоню і в моїй руці матеріалізувалась папка з документами, яку я передав Ехосу. Він досконало вивчив документацію щодо співдружності, охоче все підписав, та запросив на екскурсію, яку особисто провів.

Петрам - гірська місцина, з неперевершеними водоспадами та лісовими масивами. Основні ресурси країни - камінь, деревина та прісна вода. 

Живуть кентаври в печерах. Кам’яна архітектура житла вражає. Скеля оптисана півколом, та поділена на рівні, які виглядають, як величезні сходини. На кожному рівні кілька печер. Найстарші з общини живуть на найнижчому рівні, і чим вище, тим молодші члени общини розміщуються в них. А у низині знаходиться городина, яка, наче забором, огороджена фруктовими деревами. Живуть кентаври общинами. Кожна община має свою скелю город та сад. Але працюють і відпочивають всі разом. 

Взагалі, відчуття від екскурсії приємні. Тиха, спокійна місцевість, доброзичливі мешканці. Змога левітувати значно спростила прогулянку. Круті кам’яні схили, важкувато було б долати своїми двома. 

Після неспокійної ночі та виснажливого ранку я відволікся у компанії Ехоса і його родини. Після прогулянки мене запросили на обід. Величезний стіл з різноманітними стравами чекав на нас просто неба і, дочекавшись, поки всі зайняли свої місця, влаштували виставу. Я був вражений тим, що такі великі і міцні створіння можуть бути такими граційними одночасно. Навіть відволікся від їжі, так задивився виставу, яка відтворювала події Першої Великої битви та поринув у спогади Гравібуса. Точніше, спогади зненацька заволоділи моєю свідомістю. Та я не пручався, бо знаю, його спогади мають допомогти мені розібратися з деякими питаннями, відповіді на які я поки що не мав.