Знайомство з Алтіором. Хуміліс

-  Вічний! - моторошний голос Дракона вивів мене з мого стану. - Прокидайся, на Тебе чекають. 

- Припиняй вже так підкрадатися, Мілвусе! Доповідай, яка ситуація? - потерши очі від неприємного видіння, звернувся я до Дракона.

-  Тобі сподобаються місцеві жителі, я певен, - підморгнув мені своїм жовтим оком Мілвус.

-  Добре, рушаймо! - дав я команду Орсаку.

Ватажок оксікорів зібрав свою команду біля карети. Я зайняв своє місце, ми здійнялися в небо і попрямували за Драконом. Він доставив мене на лісову галявину, тому що там найзручніше місце, щоб залишити екіпаж. А далі, вглиб Хуміліса, тільки густий ліс.

Неприємні відчуття від моторошного Сангуса змінилися радістю і теплотою держави Хуміліс. Доброзичливі гноми зустріли мене на галявині, низько поклонились і запропонували провести до свого правителя. Деякі залишилися біля оксікорів, щоб нагодувати і напоїти звірів. Раптом, звідусіль набігло з десяток дітлахів і почали гратися з оксікорами. Орсак стримувався від розваг і наказав своїм підлеглим також полишити ігри, мовляв, ми не за тим сюди прибули.

Та малюки не відходили і всіляко заохочували звірів до бешкетництва. Смикали за хвости, стрибали, щоб вхопити за вуха, підлазили знизу і лоскотали звірам животи і дзвінко сміялися. Ватажок оксікорів подивився на мене з питальним виглядом на розумній морді. «Що робити? Ти дозволиш?», - запитав подумки мене. Я, кивнув, дозволивши трохи розважитись. Тільки обережно, бо дітки справді дуже маленькі порівняно з ними. Раптом, отримавши дозвіл, звір підскочив до дітей, зігнувши передні лапи так, що морда майже торкнулася трави, і тихенько загарчав, хитро вдивляючись в обличчя малюків і запрошуючи їх залізти на спину. Інші оксікори, наслідуючи ватажка, також пригнулись, щоб дітлахи змогли залізти на спини. Дітей це захопило ще сильніше, вони швидко повсідалися по двоє на спинах звірів і ті понесли їх катати над кронами дерев. Бідолашні матусі верещали, хапалися за серце і кликали дітей назад, проте діти так захопливо сміялися, що зовсім не чули поклик стурбованих матерів. 

Дракон, майже одразу залишив мене, упевнившись, що Його присутність, наразі, не потрібна, і вирушив до іншої держави на розвідку.

А я, у супроводі двох гномів, рушив до правителя лісовою тропинкою. Дорогою до Палацу я задивився на їхні хатки. Вони побудовані прямо в землі. Гноми встигли навіть розповісти особливості будівництва. Насипається невеличкий земляний пагорб. Це він для мене здається невеличким, а для цих чудернацьких створінь він великий. Пагорб змащується спеціальним будівельним розчином, секрет рецепту якого гноми, на жаль, не розповіли. Цей розчин, коли застигає, стає міцнішим за камінь. Потім, всередині цього пагорбу кожен копає кімнати за своїм смаком. Деякі, навіть, копають собі житло на кілька рівнів під землею, бо мають великі сім'ї. 

Біля кожної хатинки є городи, на яких ростуть різноманітні  овочі. А перед хатинками ростуть яскраві лісові квіти. Гноми, як виявляється, дуже працьовитий народ. Щоб задовольнити потреби поселення, обов’язки розділили відповідно до здібностей кожного жителя. Кожен зайнятий своєю справою, яка робиться вправно і злагоджено. 

Говорливі гноми забалакали мене, що я й не помітив, як дійшов до Палацу правителя. Знаходиться він у високій горі під найстарішим деревом, коріння якого вплетено в структуру приміщення. Напочатку я вагався, чи можна мені з моїм зростом заходити, та гноми переконали мене. Єдиною перепоною стали вхідні двері, довелося нахилитися. Проте, в середині я випростався в повний зріст, лише інколи пригинав голову, щоб не вдаритися об масивне коріння.

Архітектура інтер’єру вразила мене. Просторі, світлі зали. Вишукані меблі прикрашені різнокольоровим камінням. Правитель гномів, Стефаній, зустрів мене тепло і гостинно. Низько поклонився і запропонував присісти. Стільця на мій розмір не знайшлося, тому я сів прямісінько на підлогу, яка була вкрита ароматними травами. Стефаній, щоб не бентежити мене, сів навпроти, також на підлогу.

Стефаній розповів про устрій життя і звичаї свого народу. Запропонував декілька варіантів реформ, які він воліє запровадити у себе, та якими готовий поділитися з сусідніми державами, а також, перейнявши досвід сусідів, ввести дещо нове для Хуміліса. Після недовгої, але доволі змістовної бесіди, Стефаній, пригостивши мене смачним ягідним чаєм, почав вивчати документи. Ми підписали всі необхідні папери і правитель запросив мене на прогулянку лісом.

Першим я відвідав дитячий садочок, який розмістився на невеличкій галявині. Вихователь наразі проводив заняття на свіжому повітрі. Дітлахи дзвінко співали і весело танцювали, повторюючи рухи вихователя. 

Наступним місцем була школа. Я привітався з викладачами і школярами, які наразі повернулися з захопливої перерви і, щоб не заважати навчальному процесу, вийшов з приміщення. Прогулюючись я відвідав також університет, який, на жаль, був поки що єдиний в Хумілісі. Та правитель повідав свої плани щодо збільшення кількості навчальних закладів і впровадження нових навчальних дисциплін.

Наступним було відвідування бібліотеки, також єдиної поки що, проте великою, в якій зібрано безліч книг різних епох. Далі мені показали пекарню, ресторацію та місце масових гулянь, як вони це називають. Це галявина, на якій по периметру, у тіні дерев розміщені лавки для відпочинку, в центрі галявини - майданчик для танців, на якому є музичні інструменти.

Цей, невеличкий на зріст, народ вміє не тільки вправно працювати, а й весело розважатися після трудових буднів.