Знайомство з Алтіором. Сангус

Із заходом сонця я попрощався з Ельмаром та його жителями. Мій екіпаж піднявся в нічне небо і поніс до небезпечного, як виразився Дракон, Сангуса. Прибув опівночі. Екіпаж приземлився за воротами Палацу. Так забажав місцевий правитель. Дракон попереджав мене, що ця раса небезпечна і агресивна, тому я був готовий до будь-яких ситуацій. Поставив додатковий ментальний щит, який дозволить мені дізнатися, чи була спроба "залізти" у мої думки. Також захистив свій екіпаж - поставив невидимий щит від спроб можливої атаки чи наближення непроханих і непередбачуваних осіб.

Біля воріт мене зустрів слуга правителя і, не сказавши жодного слова, показав рукою в бік Палацу, запрошуючи пройти. Я зробив круговий рух рукою, замаскувавши свій екіпаж своєрідною ілюзією так, що випадковий перехожий не відчує присутність оксікорів і не помітить екіпаж взагалі, не наткнеться на нього, просто пройшовши крізь. Ніч була настільки темною, що довелося магічно підсилити власний зір, щоб бачити бодай щось. Навіть місяць сховався за хмарами, неначе застерігаючи, мовляв, краще не з’являтись тут. Я рушив у бік Палацу, запросивши німого слугу рухом руки, щоб йшов попереду. Він злегка поклонився і пішов. Проте його кроки були непомітними. Точніше сказати, він не крокував, а плив у повітрі. Я прочитав його. Відверто кажучи, від його думок стало трохи неприємно відчувати себе потенційною вечерею. Він бажав мене випити, але дуже стримував свій голод. До того ж, від того слуги віяло могильним холодом.  Чудовий початок міжнародних відносин...

Після ельфійської теплої гостинності відчув холодність, недовіру і агресію від жителів держави Сангус - вампірів. Наразі, я зустрів тільки одного представника цієї раси, проте впевнений, він, цей слуга правителя, - типовий і яскравий представник своїх, так би мовити, родичів. Дорогою до Палацу продовжував читати його, щоб дізнатися якнайбільше про Сангус. Тому поринув глибше у його підсвідомість. Він не помітив втручання і я з легкістю його прочитав.

Ця раса не погано себе почувала і за наявності кордонів, тож зараз їм не цікава співпраця та, навіть, співдружність з іншими державами. Своїх ресурсів у них небагато, та їм вистачає. Вже кілька століть вони харчуються особливим типом тварин, який розводить кожна родина для власного споживання. Від використання людської крові вони примусово відмовились, коли потрапили в ізоляцію. Тому, щоб якось вижити, почали використовувати в їжу тваринну кров і, іноді, свіже м’ясо. 

Тварини ці дуже схожі на звичайних корів. Хутру, рогів у них немає. Навіть копита не розвинені. Мовчазні і флегматичні створіння, які ніяк не захищають себе. З них збирають кров, не вбиваючи. Вампіри не кусають своїх тварин, бо є вірогідність випити все і вбити тварину. Тому, щоб зібрати кров, просто проколюють шкіру великою голкою і збирають кров у спеціальний контейнер. Попередньо гіпнотизують тварину, щоб вона не пручалася. Потім, коли тварина слабшає від втрати певної кількості крови, голку видаляють і залишають тварину відновлюватися. За деякий час рана гоїться, і, коли тварина повністю одужує, її знову використовують. Зазвичай у вампірській родині декілька таких "корів", щоб забезпечити безперервне харчування.

Якось моторошно дізнаватись такі подробиці, проте, цей спосіб харчування все ж краще, ніж випивати і вбивати людей. З цими думками я підійшов до Палацу. Слуга дочекався, поки я зайду в середину і зник, зачинивши за мною двері. 

Правитель Морт зустрів мене сидячи на своєму троні у просторій вітальні. Та, знаючи давній етикет, все ж підвівся, підійшов і привітався, як належить. За етикетом Алтіору, правителі мають вітатися рукостисканням, коли стискається не долоня, а лікоть. Морт схилив голову, як не було йому це неприємно, проте перед ним Король і він має проявляти повагу. 

Морт виглядав неживим. Сіруватого відтінку бліда шкіра, червоні очі, сиве волосся до плечей. Ікла виднілися навіть без посмішки. Вампіри, мабуть, взагалі не посміхаються ніколи… І на дотик кам’яна холодність, яку я відчув навіть крізь щільну тканину рукава, при рукостисканні. Це трохи спантеличила мене, але виду я не показав. Після "теплих" привітань, правитель Морт запросив мене у Тронну залу за стіл переговорів.

Тронна зала нагадувала скоріше склеп, ніж головну залу Палацу. Холодний сірий камінь навкруги. Вікон немає, бо вампірам не потрібне освітлення, вони ж нічні створіння. Затхле повітря, вогкість. Моторошно і жахливо. Роздивившись все навколо, побачив декількох кажанів, які висіли зі стелі вниз головами, майже по всьому периметру зали і вдивлялись в мене своїми червоними очима. 

-  Це особиста охорона, з Вашого дозволу, Вічний, - хрипло видавив із себе Морт, побачивши на що саме я дивлюся.

- Так, розумію… Тоді до справи і я Вас не затримуватиму довше, ніж цього потребує державна справа.

З присутніх були тільки я, правитель Морт та вісім охоронців-кажанів. Принаймні стільки я побачив. Щоб зрозуміти, з ким маю справу, мені довелося, без попередження і згоди з боку правителя вампірів, прочитати його думки і почуття. Він стримував агресію, проте у його намірах не було завдавати мені шкоди. Принаймні, зараз. Він просто по своїй природі злий і агресивний та моя присутність, як Вічного його дратувала. Цього він навіть не приховував. А, можливо, саме близькість Дракона його, наразі, і стримувала. Мілвус кружляв над Палацом протягом всього часу, поки я перебував всередині. Ознайомившись із загальними законами Алтіору, Морт без вагань все підписав і визнав мене Королем, та офіційно підкорився моїй владі.

Договір про дотримання миру в Королівстві Алтіор Морт також підписав без вагань. Тож, сподіваюся, він дотримається мирних умов співіснування. Якщо ж ні, доведеться знову ізолювати цю расу, поставивши магічні кордони.