Знайомство з Алтіором. Ельмар

- Чого не спиш, Вічний? - запитав Дракон. - Чи відчув моє повернення?

- Ні, як не дивно, але саме на Тебе я зараз і не чекав. Поринув у думки і не відчув Твоє наближення.

Справді дивно, все моє життя Мілвус був поруч, я завжди відчував його магію. А зараз його наближення не відчув. Думки про вежу настільки поглинули мене, що я втратив контроль? Це недопустимо! Вперше в житті я поринув у роздуми настільки глибоко, що загубився у часі й просторі. Маю опанувати себе. Вежа нікуди не дінеться, ще матиму час щоб розгадати її таємницю.

- Розкажеш? Я ж не можу тебе прочитати… - запитав Дракон і зазирнув одним глазом, наблизивши голову впритул до вікна.

- Неодмінно розкажу, проте іншим разом. Маю спочатку сам все зрозуміти, - задумливо відповів я і подивився ще раз на вежу.

На мить мені здалося, що у верхньому вікні вежі промайнув червоний вогник. Ні, здалося. Мабуть, я ще й досі під впливом дивного сну.

Мілвус щойно повернувся з так званої розвідки та повідомив, що можемо рушати до держави Ельмар, з якої я і розпочну свою дипломатичну подорож. Дракон сповістив місцевого правителя про мій візит і на мене чекають. Але зараз необхідно трохи поспати. Не відомо, як надовго затягнуться мої мандри. 

Прокинувся рано. Втомлений після роздумів, спустився на сніданок. Думки про ту вежу не дають заспокоїтися і сконцентруватися на роботі. Вирішив, що як тільки закінчу дипломатичні справи, одразу ж займуся цією спорудою і її таємницями. Налаштувавшись на роботу, вийшов в парк і направився перевірити готовність екіпажу. Біля карети на мене вже чекав Даріус, який щойно закінчив складати речі в дорогу. Виглядав він втомленим, наче не спав зовсім. Побачив мене, поклонився і відзвітував про завершення підготовки. Я подякував і дав йому список завдань, які він має виконати у мою відсутність. Та, перш за все, він має відпочити.

Підійшов до стайні оксікорів, попередив, щоб готувалися до подорожі, бо вирушаємо протягом години. Вони по черзі вийшли із загону і вишикувалися перед каретою. Першим став Орсак, їхній ватажок, а інші чотири, стали парами за ним. Він тупнув передньою лапою, підняв голову і заревів. Цей рев, дуже гучний і пронизливий, виглядав, як команда до дії. Раптом, нізвідки, з’явилися поводдя і бережливо захомутали оксікорів. Орсак поклонився і ментально дав сигнал, що екіпаж готовий рушати.

Я зайняв своє місце в кареті і подумки дав команду Мілвусу і Орсаку, що готовий рушати. Оксікори мають слідувати за Мілвусом, тож вони чекали, коли рушить Він. Дракон, махнувши крилами, злетів у небо, а оксікори, розігнавшись, підняли карету у повітря і понесли мене у державу Ельмар, на мою першу дипломатичну зустріч.

Дорогою пролетіли над таємничою вежею. Подивившись на неї, знову відчув дивне почуття поклику. Навіщо вона кличе мене? Якщо ті слова, які я почув уві сні, й справді реальні, якщо там є хтось чи щось, що потребує допомоги, але не вірить у мою могутність, тоді навіщо кликати мене? Чи то моя підсвідомість подає мені знаки? Може я маю діяти і врятувати те створіння? Але ж я не відчув присутності ні живого ні мертвого... А дотик? Я ж чітко відчув долоню на своєму плечі... 

Я знову настільки глибоко поринув у роздуми, що і не помітив, як опинився на площі біля Палацу правителя Ельмара. Стук колес об кам’яну доріжку привів мене до тями. Тільки-но екіпаж зупинився, двері відчинились. Я ступив на зелену доріжку, яка вела прямісінько до дверей Палацу.

Мене зустрів правитель зі своєю родиною. Також серед зустрічаючих були міністри і помічники правителя.

Народ, який населяє цю територію – ельфи. Враження від знайомства з цією расою були неоднозначними. Ельфи – доволі дивні створіння, трохи пихаті та егоїстичні. Красиві створіння з білосніжним кольором волосся, світлою шкірою і небесною блакиттю очей. Високі на зріст, у чудовій фізичній формі. По їхньому вигляду ніколи точно не вгадаєш їхній вік.

Зустріч була доволі теплою. Мене провели у головну залу Палацу, де і проводились перемовини. На початку ельфи привітали мене, як нового Короля Алтіору, прийнявши мою незаперечну владу. Ознайомившись з документацією, яку я привіз із собою, правитель Ерілік підписав Мирну угоду, та договори співпраці. Наостанок було обговорено впровадження реформ щодо освіти та торгівлі. На початковому етапі співдружності це тільки перші кроки, проте ельфи напрочуд відкриті до впровадження нових програм, які мають покращити якість життя як Ельмару, так і об’єднаного Королівства Алтіор, в цілому.

Держава Ельмар володіє корисними копалинами. Їхні гори багаті на лівієву руду, яку ельфи використовують для виготовлення найміцнішої зброї, підсилюючи її своєю магією. Самі ельфи – дуже вправні воїни. У мене, навіть, була нагода відвідати тренування та побачити на власні очі їхню військову підготовку. Я був вражений витривалістю та вправністю юнаків і дівчат. Особливістю ельфів є швидкість рухів і знання своєрідних прийомів бою на мечах та стрільби з луку. На мить, навіть, замислився, чому Гравібус, коли вирішив напасти на Лукс-Кларас, не підкорив саме цю расу, а вдався до сумнівних відносин з ящурами. Можливо, у ельфів є дещо, що не дозволило їх підкорити?

Ельмар багатий не тільки на корисні копалини, тут ростуть рідкісні рослини, з яких виготовляють лікувальні зілля та сиропи для тимчасового підсилення магічних здібностей. Раса магічно обдарована, проте не могутніша за Світлих чи Темних магів. Вони користуються цим сиропом, додаючи його у їжу, що на деякий час підсилює їхні сили. Це необхідно, наприклад, у виготовленні зброї. Мене пригостили тим сиропом, проте на мене не подіяло. Можливо, тому що я - не ельф, не знаю. Але смак сподобався, солодкий, як нектар.