ПРОЛОГ

Стара ера Королівства Алтіор – ера добробуту і спокою...

Всі раси вільно і мирно співіснують. Правитель - могутній Світлий маг. За його правління не відбулось жодної битви. Його сила і мудрість викликали повагу і страх серед підданих. Влада над Алтіором завжди приваблювала інших, не менш могутніх лордів, проте виступати відкрито проти правителя ніхто не міг, тому всі просто чекали на слушний момент, а саме, коли він передасть владу своєму сину.

Спадкоємець - молодий, ледачий гультій. Йому зовсім не хочеться приймати спадок і становитися правителем, тому що не звик хлопець до відповідальності, та і до навчання хисту не мав. Проте, він був єдиним сином, тому у старого правителя вибору не було. Всі знали, що молодий спадкоємець - заслабкий і не втримає владу, бо повагу до нього майже ніхто з лордів Алтіору не мав і не сприймав серйозно.

Не всі могли терпляче чекати, коли молодий правитель увійде у право спадку. Тому один з могутніх Темних вирішив "допомогти" старому якскоріше покинути цей світ і відкрити собі дорогу до Трону. Створивши магічну личину головного кухара, пробрався на кухню і підклав отруту в їжу, яка призначалася для правителя. Дія того отруйного зілля наступала поступово, не відразу, тому слуга, завданням якого було коштувати їжу правителя перед тим, як подавати на стіл, не відчув отруту і правитель прийняв їжу, яка поступово почала вбивати його. Він захворів невідомою для цілителів хворобою. Ніякі зілля не допомагали, ні цілюща магія, ні захисні закляття, нічого… Цілителі всіх рас, які населяли Алтіор, намагалися винайти цілюще зілля і врятувати правителя, бо всі знали, що з його смертю почнеться війна за владу і Алтіор опиниться під загрозою. На молодого наступника надії мало.

Одного дня, молодий спадкоємець зі своєю свитою відправився на полювання. Відірвавшись від свого супроводу, погнався за антилопою, щоб вполювати її, та опинився на галявині посеред лісу. Раптом подув легкий, морозний вітерець. "Дивно, влітку віє холодом…" - подумав хлопець і почав озиратися у пошуках холодного джерела. Його погляд зачепився за тінь, яка насувалася галявиною прямісінько у його бік. Молодик підняв голову, щоб побачити, від чого йде така моторошна тінь. На мить його очі засліпило сонце, та він все ж розгледів наближення невеликої хмарини сіро-червоного кольору, на якій стояв чоловік і поволі підлітав прямісінько до нього. Коли чоловік наблизився, молодий спадкоємець впізнав у ньому Темного, якого кличуть Гравібусом Вічним. Туман опустив Вічного на траву і, вируючі навколо галявини, створив своєрідну стіну, яка сягала крон навколишніх дерев, захопивши в своєрідну пастку молодого принца.

Злякавшись такої зустрічі, молодик почав шукати шлях для втечі. Опинившись у полоні туману, принц почав відбиватися від Темного, використовуючи світлу магію. З переляку, хаотично метав свої світлі кулі й в бік Вічного, й по туманній стіні. Та Темний у відповідь лише розсміявся, бо ті постріли просто відбивалися як від нього, так і від створеної ним стіни, наче від дзеркала. Хлопець одразу пожалкував, що не розвивав свої уміння, адже дар потребує уваги і тренувань. Не відвідував він і навчання з бойової магії, тому що вважав себе достатньо могутнім. Покликати на допомогу він також не міг, бо той темний туман блокував його ментальну силу. А, можливо, це сили Вічного напівбога перекрили доступ до світлих сил юнака. Отже, відчувши, що опинився він у безвихідному становищі, попросив пощади і запропонував перемовини.

Темний знову розсміявся у відповідь на жалюгідні спроби юнака зберегти своє нікчемне життя. Вічному не потрібні перемовини, а тільки влада, заради якої він і з’явився тут. І антилопа була лише в уяві хлопця, створена чарами Гравібуса, щоб заманити спадкоємця у пастку. Та й часу на перемовини Гравібус не мав, тому відразу перейшов до своєї темної справи. Направив на молодого спадкоємця Трону руку і випустив потужний червоний промінь зі своєї долоні. Вбивши хлопця, повернувся у свій маєток і попередив свого сина Анімора, щоб той готувався до битви. Час захопити владу настав. Вічний підступно отруїв старого правителя, та наклав закляття на його цілителів, щоб ті не змогли вилікувати старого. Зібравши велику армію Темних, наділив їх силою витривалості і наклав на воїнів закляття підкорення.

Старий правитель був могутнім магом і намагався боротися з хворобою, магічно підтримував життєві сили. Але, дізнавшись про смерть єдиного сина не витримав горя і завчасно помер. Він ніколи не відчував гордості за сина, проте хлопець був його єдиним спогадом про кохану дружину, яка покинула його, народжуючи спадкоємця.

Смерть правителя спричинила початок запеклої боротьби за владу. Багато хто з лордів Алтіору розраховував на Трон, тому, дізнавшись про хворобу Правителя, почали підготовку. А після його смерті, взагалі, розпочали бойові дії між державами. Та боротьба тривала недовго, допоки лорди усвідомили хто справжній претендент на Трон та відступили. Вічний зі своїм багаточисельним військом Темних почав наступ. Лорди були вимушені відбиватися захищаючи кожен свою окрему державу.

Тільки Дракони тримали оборону до останнього, намагаючись втримати Алтіор єдиним Королівством. Але Вічний, знову ж таки, підступно і нахабно, підкорив собі ватажка Драконів на ім'я Мілвус Магна. Один з воїнів Гравібуса мав єдину стрілу і єдиний наказ Вічного. Отже, заховавшись за масивним деревом, слідкував за Мілвусом, очікуючи слушної нагоди атакувати. Коли Дракон відвернув голову, вивергаючи полум'я на військо Гравібуса, той вояка вийшов зі сховку і получив отруйною стрілою прямісінько у шию Дракона. Стріла, виготовлена зі сплаву ельфійського металу, м'яко увійшла між лусками і почала росповсюджувати отруту. Мілвус впав на землю, не відчуваючи свого тіла.