13.1. Щасливе повернення

Віктор відкрив книгу на потрібній сторінці, прочитав закляття і підняв руку. У книзі сказано, що потрібно повторювати слова до настання бажаного результату. Отже, Віктор, з піднятою рукою читав слова закляття раз за разом, аж поки кокони не почали світитися. Він не припиняв промовляти слова і, раптом, з його піднятої руки засяяло примарне блакитне сяйво і кокони поволі почали зникати, просто розчинятися. Один за одним, до останнього. Світло згасло... Настала тиша. У сусідній кімнаті догоріли свічки і Віктор з Кларою опинились в темряві. Віктор клацнув пальцями і запалив світлий вогник, який освітив порожню кімнату.

- Вікторе, де всі? Куди ти їх подів? – озирнувшись по сторонам, пошепки запитала Клара.

Вона була впевнена, що полонені мають матеріалізуватися з коконів, але цього не стало і Клара занервувала. Книга не могла створити закляття, яке зашкодило б, проте тривога за душі не полишала їх обох.

- Сподіваюся, вони вже вдома. Я відчуваю радість і щастя. Я відчуваю маму і батька… Та я вже всіх відчуваю!, - голосно прокричав Віктор.

***

Вільмер сидів у своєму кріслі і просто чекав на новини. Після зв’язку з Віктором він трохи заспокоївся, проте життя підданих і, що головне, рідних, все ще під загрозою. У своїх роздумах, він пішов перевірити стан Нілона, щоб якось відволікти себе від важких думок. Нілон мирно спав. Свічка біля нього догорала, у світлі якої Вільмер роздивився легкий рум’янець на щоках брата і мимоволі заплакав від щастя.

Нілон врятований, треба просто дочекатися його пробудження. Щоб передчасно не розбудити брата, Вільмер тишком повернувся до виходу і пішов. Аж раптом почув думки брата: "Я здоровий, не турбуйся ти так". Повернувся і побачив, що Нілон прокинувся і вже намагається підвестися з ліжка. Вільмер підбіг до брата і міцно його обійняв. Допоміг встати, переодягтися і спуститися до вітальні. Дорогою розказав про останні події, бо знав, що брат, за старою імператорською звичкою, все одно почне вимагати пояснень. Він звик все контролювати. Пробувши Імператором більшу половину свого життя, Нілон просто не в змозі залишити щось без своєї уваги. Навіть дрібниці.

Дорогою до вітальні він ставив безліч запитань, чим трохи втомив брата. Вільмер, в свою чергу, так радів одужанню Нілона, що із задоволенням вдовольняв цікавість брата.

У вітальні був безлад, проте ніхто не зважав. Брати просто розсілися навпроти і розмовляли. У Нілона залишилось ще багато запитань, а Вільмер терпляче відповідав на кожне. Раптом, маленьким вогником засяяло світло, просто посередині вітальні. Примарне, блакитне світло, яке поволі почало розширюватися все більше і більше.

Чоловіки, не розуміючи у чому справа, приготували світлі кулі на своїх долонях, і, в очікуванні атаки, приготувалися стріляти. Та не довелося, відчувши рідні душі по ту сторону сяйва, чоловіки загасили свої світлі кулі і підійшли ближче, підготувавшись вітати рідних з поверненням. Радість переповнювала стомлених очікуванням чоловіків. Вони відчули наближення всіх до останнього і чекати було несила.

Сяйво охопило майже всю кімнату, що чоловікам довелося відступити назад, даючи простір для повернення людей.

Першими з’явилися Волен із Сандрією, які, побачивши чоловіків, одразу підбігли і обійняли їх. Наступними з примарного сяйва вийшли Курт з Алессією, потім, по черзі, з’явилися всі інші. Вітальня наповнилася гоміном, радісними криками і сміхом. Давно у Палаці не було такої атмосфери.

Нілон був ще слабкий, потужні емоції виснажили його. Він перепросив і сів у крісло, стираючи піт з чола і сльози радості зі щік.

- А де діти? - стурбовано запитала Алессія і почала крутити головою в пошуках.

- Віктор з Кларою ще у лігві Карги. Нещодавно мав сеанс зв’язку, вони здорові, заспокойся. А Георга миттю покличу, - поспіхом сказав Вільмер і побіг до кабінету встановлювати сеанс зв’язку з Темним Палацом.

Розбудивши хлопця, Вільмер наказав негайно явитися у Світлий Палац. Нічого не пояснив, сказав тільки, що всі подробиці по прибуттю. Його присутність конче необхідна. Георг занервував у передчутті нових проблем та випробувань, бо голос дядька Вільмера був схвильований, проте стримався і зайвих запитань не ставив. Відійшовши від сну, Георг відчув тепло і радість, але пояснити сам собі ці почуття він не зміг. Забагато поганого сталося останнім часом, тому довіритись своїм світлим відчуттям повністю, він не міг.

Вільмер почекав, поки той одягнеться, створив зворотній портал і запросив Георга. Сандрія з Воленом у схвильованому передчутті очікували на появу вже дорослого сина. Георг вийшов з порталу і побачив натовп. Розгубився і просто розглядав всіх по черзі, не міг зрозуміти, що відбувається. До нього підійшов Курт, обійняв за плечі і сказав:

- Сину, дозволь познайомити тебе…, - поволі підвів до тремтячої парочки, які вчепилися одне в одного, щоб не зомліти, - твої кровні батьки - Волен і Сандрія.

- З поверненням! - сказав приголомшений хлопець і обійняв їх обох. 

Поцілувавши батьків по черзі трохи відійшов, щоб ще раз на них подивитися. Не втримався і обійняв їх знову. Сандрія, заплакавши, повернулася до Курта з Алессією, які також стояли, підтримуючи одне одного, щоб не впасти від емоцій, і сказала:

- Дякую, рідненькі, що зберегли дитину і виховали справжнього воїна. Не знаю, як віддячити вам за сина.