12.2. Час діяти

Клара читала "Пророцтва" Вільяма, поволі перекладала з мертвої мови, занотовувала переклад. Аж раптом, прочитавши ще раз те, що щойно переклала, різко встала, направила руку на Алессію і закричала:

- Зупиніться! Не можна цього… - Алессія зникла прямо на її очах. Просто, замерехтіла і розчинилася у повітрі. - … Цього не можна було робити... - вже внікуди закричала дівчина.

Невидима сила кинула Віктора на підлогу саме в той час, коли відірвалася ниточка. Від крику дівчини та удару від падіння, він миттю вийшов з трансу і побачив, як мама розчиняється. Він підняв руку, щоб утримати її силою психокенезу, проте спізнився і мама пропала. Вільмер, коли побачив падіння Віктора і тремтіння Алессії, наче крізь неї проходить потужна блискавка, підскочив, підбіг до неї і намагався обхопити її руками, та вона замерехтіла і зникла, а його руки з розмахом обійняли його самого. 

Все трапилось миттєво. Вільмер не відчув присутність когось чужого чи прояв чиєїсь сили, тому і не зреагував як слід, втративши Алессію. Розчавлений і спустошений, він поплентався назад, сів у крісло і приречено закрив обличчя руками.

Віктор відчув звільнення від нагляду Прадавньої, який був непомітний дотепер, Відсутність того впливу стала полегшенням. Його резерв наче набув нової, стабільної структури і приплив сил линув, розтікаючись приємним теплом по тілу. Підвівшись з підлоги, Віктор сів у крісло і тихо сказав:

- Мама встигла розірвати зв’язок… - намагаючись опанувати гнів, звернувся до Клари, - Що ти прочитала? – на останніх словах підняв тон.

Дівчина від переляку не могла ані поворухнутися, ані вимовити хоч слово. Просто так і завмерла з піднятою рукою і її очі дивилися на те місце, де хвилину назад стояла її нова мама. Паніка охопила дівчину, що вона буквально впала на стілець і з переляк в її очах змінився гнівом.

- Це я винна… - промовила вона, - якби я раніше знайшла, якби попередила, цього б не сталося. Я спізнилась…

- Ніхто не винен, а особливо ти. Ми стикнулися із невідомою для нас силою. Не були готові, поспішили, ризикнули і тепер маємо… - вичавив з себе Вільмер, підійшов і погладив дівчину по голові.

Вона не потребувала, щоб її втішали. Втративши магію, вона не лишилася сили духу. Вона назавжди залишиться воїном. Просто зараз злилася сама на себе. Як вона могла спізнитись? Чому так довго просиділа з тим перекладом? Процес розірвання зв’язку тривав декілька годин, тож вона мала час, але, все ж, спізнилась. Та дотик Вільмера привів її до тями.

- То що ти там вичитала? Опануй себе і розкажи, бо це важливо, - доволі стримано попросив Віктор.

Клара набрала повні легені повітря і почала розказувати: "Переклад мій не досконалий, зроблений і перероблений нашвидкуруч, проте я зрозуміла, що Карга не може явитися нам, бо всі разом, з містером Вільмером та Алессією ви сильніші за неї, а їй не вистачає однієї світлої душі, тому, скориставшись сеансом розірвання зв’язку, вона отримала душу, якої не вистачало. І тепер… Відповідно до пророцтва, вона стала набагато сильнішою, що зможе зрівнятися силою навіть з Вічним. Вона не сильніша за тебе, Віку, проте розраховувати на це не потрібно. Треба тепер гадати-вигадувати що робити з усім цим… Гравібус не доставив їй тоді одну єдину душу, не встиг, і зараз вона отримала своє".

- Але ж Алессія наполовину Темна, теоретично, це може нам допомогти. Тобто можемо ж ми розраховувати на те, що змішана сила не дасть такого ефекту, ніж повністю Світла? - з надією в голосі запитав, наче сам у себе, Вільмер, проте відповідь він і так знав.

- Треба дізнатися і я піду туди просто зараз, - рішуче сказав Віктор.

- Не гарячкуй, вона цього тільки й чекає, гнів тільки зашкодить. Вона може скористатися твом станом, - тихо, але впевнено сказала Клара. - Спробуй заспокоїти свої сили і рушай, але з холодним розумом.

Ніякі слова вже не могли зупинити Віктора. Він зробив шаг вперед і почав прикликати туман переміщення, та на його шляху став Вільмер і загрозливо подивився на нього. На мить здалося, що в очах Вільмера промайнула блискавка.

- Забороняю тобі туди переміщуватися!

- Дядьку, краще відійдіть, Ви не зупините мене, - очі Віктора засвітилися червоним і від сплеску сили волосся здійнялося, наче від пориву вітру. 

Невидимий вихор пронісся вітальнею, поскидав книги зі столу, розбив пляшечки з зіллям, перемішав усі трави. Порив був таким сильним, що Вільмер з Кларою ледь втрималися на ногах. Тоді зазвучав моторошний голос Вічного:

- Вона, ця Карга, посміла забрати мою маму у МЕНЕ з-під носа, користується силами моїх рідних і Ви, Ваша Величносте, гадаєте, що мене щось зупинить? Мені вистачить сили і могутності не послухати Вас. Проте, прошу, не втручайтесь та не стійте на моєму шляху і я нікому не завдам шкоди!

- Не погрожуй мені! Не забувай, з ким розмовляєш! - крикнув Вільмер.

- При всій повазі… відійдіть, - збавив свій тон Віктор, але не менш погрозливо продовжив, - я не збираюся випробовувати на Вас свою могутність і змагатися силами, проте і не чекатиму, поки знайдеться альтернативний спосіб вирішення проблеми! А Прадавня тим часом сильнішатиме!

- Ваша Величносте, відійдіть! - сказала Клара, підійшла до Вільмера, взяла його обережно за руку і потягла у бік. – Дядьку, будь ласка, Вічний знає, що робить.