12.1. Ризик виправданий

У вітальні стояла гнітюча тиша. Всі хвилювались, чи вийде в Алессії те, що вона задумала. Усвідомлення того, що втручання у невідомо як створений зв’язок, невідомо якими силами лякало всіх, навіть Віктора. Та іншого вибору не було. Необхідно ризикнути і якнайшвидше позбутися зв’язку з Прадавньою, та приступити до порятунку загублених душ.

Налаштувавшись на темну силу, Алессія зробила глибокий вдих і, після довгого мовчання, сказала, що готова спробувати. Попросила всіх присутніх не втручатися, а краще взагалі вийти, якщо вони несила тримати свої емоції. Вільмер пообіцяв, що ні за що не втрутиться, тому залишається, бо дивне, небезпечне передчуття не слабшає, а навпаки, зростає щосекунди. А Клара, щоб нікому не заважати, сіла за улюблену справу - читання.

Алессія давно не застосовувала темну силу, тому помітно нервувала. Сила одразу відгукнулася потужною хвилею, наче тільки і чекала на поклик своєї господині. Вона сконцентрувалась і, заплющивши очі, налаштувалась на підсвідомість Віктора та його резерв. Важко зосередитись, бо могутні сили, які вирують у ньому заважають досягти потрібного рівня. Це зайняло багато часу, та в неї все ж вийшло пробитися майже в середину Вікторового резерву.

Вона побачила різноманітні енергетичні потоки. Відрізнити чужорідну доволі важко, проте Алессія не здавалася. Заплющеними очима вона розглядала магічні ниточки, які спліталися у дивні візерунки, яких вона раніше не бачила ні в кого дотепер.

З чого ж почати пошук? Почала звертатися до кожної ниточки окремо і прослідковувала рух від резерву і назад. Червоні були найпотужнішими. Ненароком доторкнувшись до червоної ниточки, вона відчула попередження від тих сил. В її свідомості наче пролунало: "Не чіпай… Небезпечно… Тримайся подалі". Це сили Вічного, і вони можуть зашкодити їй продовжувати процес. Миттю відсторонилася він них і продовжила досліджувати інші.

Світлі і темні ниточки спліталися візерунками у мереживо. Це дружні сили, вона відчула тепло і любов... Де ж чужа магія? Як вона виглядає? Пішла глибше. Вир Вікторових сил дуже заважав Алессії пробратися до центру. Поволі, оминаючи червоні ниточки, вона рухалась далі, торкаючись дружнього, темно-світлого мережива, яке з її дотиком змінювало свої візерунки. Неймовірні відчуття від побаченого настільки зворушили, що Алессія зупинилась, розглядаючи це диво. Та часу мало, необхідно дістатися центру. Подумки звернулась до візерунків: "Потребую допомоги…"

Щойно вона це подумала, мережива зупинили гру і повільно розступились, щоб Алессія без перешкод дісталася цілі. У самому центрі віднайшла тоненьку ниточку, темно зеленого кольору, подумки звернулася до неї і легенько доторкнулася. Її тіло обдало потужним струмом, наче від блискавки, а в ніс вдарив сморід болота і бруду. Так це те, що вона шукає. Сумнівів немає. Алессія, незважаючи на спротив смердючої ниточки, почала її витягувати і шукати кінець, чи початок. Нитка має триматися за резерв, тож необхідно знайти те місце.

Поволі, щоб не травмувати Віктора, Алессія почала слідкувати за рухом ниточки і, нарешті, дійшла до початку, знайшла те місце, де ниточка впивається у резерв сина. Вона не була магічною. Тобто сили Прадавньої чи когось ще, Алессія не відчувала, скоріш це був своєрідний маячок, який дозволяв Карзі бачити і відчувати Віктора.

Повільно і дуже обережно, Алессія почала накручувати цю болотяну ниточку, щоб вирвати різко і швидко, бо вона відчувала, що Прадавня Сутність вже про все здогадалася. З’явилось відчуття ворожої присутності. Коли Алессія була готова відірвати нитку, сморід став нестерпним і у її свідомості обрисувався туманний образ болотяного відтінку, який нагадував те моторошне створіння, яке вона зустріла у видінні Віктора. “Карга!”- пролунало у свідомості. 

Побачивши, що туманна рука піднімається, щоб зробити ритуальний жест, який робив Гравібус, коли забирав Світлих, Алессія здогадалася, що зараз відбудеться і, зібравши всі сили, різко смикнула за ниточку. А образ відьми, водночас, закінчив ритуальний рух….

Миттю Алессія відчула, що невагома і знаходиться… ніде. Тобто навколо тиша і пустота. Нестерпний холод і пустота…