10.4. Повернення Нілона

У місті Радум ситуація була майже така ж, як і в Тимарі. Зруйновані, обпалені дома, нещасні люди, які також скаржилися, що їхні рідні просто зникли. Паніка пронеслась усією Імперією. Напад ящурів не оминув жодного міста. Скалічені долі, безліч постраждалих. Дякувати Віктору, руйнацію зупинено, проте врятувати всіх самотужки, він не встиг…

На щастя, у Радумі є цілитель, який дивом не потрапив у полон до Прадавньої, та, наразі, займався зціленням людей. Працював день і ніч, рятуючи поранених.

Алессія, завітала до напівзруйнованої лікарні, та запропонувала допомогу. Цілитель, відчувши, що резерв Принцеси постраждав і потребує часу на відновлення, відмовився, мовляв, що впорається, та їй самій також необхідна допомога.

- Чи знаєте, можливо, у яких містах немає цілителів? Людям потрібна допомога! – запитала Алессія у цілителя.

- Знаю. Тільки в Тимарі зник лікар, всі інші працюють. Ми маємо зв’язок, тому ситуація під контролем. – Відчеканив він відповідь.

- Маю особисте прохання. Дізнайтесь, чи є хтось, кого можна направити до Тимару. Там безліч постраждалих, які залишились без допомоги, - з сумом промовила Принцеса.

- Так, Ваше Високосте, я, як дізнався, що містер Молен зник, відразу направив туди свого помічника. Він вже в дорозі.

Подякувавши цілителю за оперативність, Алессія пішла до маєтку Куртових батьків. Дорогою спостерігала, як жителі, допомагаючи один одному, намагались лагодити дома і дороги. Жінки розносили їжу, а діти допомагали дорослим.

Побачивши Принцесу, люди вітали її і запрошували на частування. Деякі підходили, щоб особисто розказати ситуацію, або ж просто подякувати Вікторіуму за порятунок.

Потрапивши до маєтку, Алессія не відчула нікого. Ані живих, ані мертвих. Куртові батьки також у полоні тієї Карги… "Сподіваюсь, що вони живі…", - подумки, раз за разом, повторювала Алессія, як молитву. Зібравшись, опанувала себе і рішуче пішла до архіву Реслі. Спитати дозволу немає у кого, а синові потрібна допомога, тож тут уже без церемоній.

Головне, щоб вийшло зняти прокляття, врятувати всіх, а потім вона попросить вибачення за те, що вдерлася без запрошення. Архів знаходився у підвалі і, завдяки цьому, все вціліло. Алессія набрала книжок, записників і парочку сувоїв. Один з яких був Куртів, поруч з яким лежав переклад. "Дякую, тато Барт…" - тихенько промовила Алессія, зібрала книги і перемістилася до бібліотеки Академії, попередньо заглянувши до Палацу, щоб залишити там зібрані речі.

Містер Мурсі зустрів улюблену "студентку" з радістю, доповівши, що до Академії хвиля руйнувань не дійшла, тому всі цілі і здорові.

- Хоч якісь добрі новини. Дякую. Містере Мурсі. Необхідна література щодо проклять, їх накладання та зняття. Є щось таке?

- Так, місіс Алессіе, дайте трохи часу, все підготую… - промовив старий чарівник і зник між височенних книжних полиць.

Поки містер Мурсі шукав і підбирав літературу, Алессія навідалася до своїх друзів, Елісси з Робертом. Їхній маєток був недалеко від Академії, тож багато часу це не зайняло. Алессія мала впевнитися, що з ними все гаразд, або, навпаки, негаразд. З’явившись у маєтку, одна дівчина, яка працювала на кухні сказала, що сивий чоловік всіх забрав, а вона магічно не обдарована, тому вона йому була нецікава. Дівчина налякана і спантеличена, не знає, що їй робити. Чи повернуться господарі, невідомо. Алессія намагалася заспокоїти її, що всі повернуться, просто треба набратися терпіння і намагатись не панікувати.

Заспокоївши дівчину, Принцеса повернулась до бібліотеки Академії, де на неї вже чекали, зібрані містером Мурсі, книги.

Забравши літературу, Алессія повернулася до Палацу. Вільмер працював у своєму кабінеті, а Клара сиділа біля вікна і потихеньку плакала. Їй було найважче. Емоційно вона не була готова до таких змін. Все життя у Темному Палаці її навчали бути воїном, а як бути дівчинкою, вона не знала. Тим більше зараз, коли втратила магічні сили і почувалася вразливою і слабкою. До самотності вона звикла, проте розлука з коханим була нестерпним випробуванням.

Алессія, відчувши смуток дівчини, тихенько підійшла і пригорнула до себе, розуміючи, що ця дитина не мала матері і зараз потребує її, як ніколи.

- Доню, не плач, я поруч. Дозволь мені стати твоєю мамою... – погладила ніжно по голові. - Я знаю, що ніхто не може замінити рідну людину, проте я готова все зробити, щоб ти почувалася добре. Будеш мені за дочку? Погоджуйся, разом легше пережити хвилювання, я точно знаю.

Щоб відволікти Клару від переживань, Алессія розповіла свою історію, як вона шукала свій шлях, як зустріла рідних, потрапила до Палацу і стала Принцесою, що пережила і що здобула. Її приклад надихнув Клару на боротьбу. Вона зрозуміла, що може бути щасливою. Обійнявши жінку, Клара поцілувала її у щоку і сказала:

- Дякую, матусю, Ви мені допомогли. Я залюбки буду Вашою донькою… - проте плакати не припинила. Їй ще важко контролювати емоції.

- Добре, тоді у мене умова: називай мене на ти. Домовилися?

- Так, мамо, я спробую. – вимовляти слово "мама" дівчині було дивно, проте з кожним разом на душі ставало затишніше.

- В такому разі, якщо ми домовилися разом долати перешкоди, мені потрібна твоя допомога з усім цим, - Алессія повела головою, показуючи на всі ті речі, які вона зібрала, мандруючи сьогодні Імперією.