10.3. Тимар

Туман переміщення переніс Алессію прямісінько у будинок тата Кредуса, точніше у те, що від нього залишилось. Напівзруйнований, обгорілий будинок її дитинства навіяв важкі почуття. Вона розвернулась, роздивилась і, заспокоївшись, спробувала відчути, чи є хтось живий, або ж неживий. Нікого. Її сила пролунала у думках: "Немає нікого". Ані бабусі Орисії з дідусем Айваном, ані тата Кредуса з Келі не було. Навіть містера і місіс Райлі не було.

Той Гравібус постарався на славу… Та плакати й горювати немає часу. Алессія стрімголов побігла по вцілілим сходам на другий поверх, перевірила зруйновані кімнати, щоб впевнитись, що її сили не схибили. Дійсно нікого…

Розчавлена побаченим, вона пішла до лабораторії батька. На щастя, приміщення вціліло. Алессія поспіхом дістала з наплічної сумки папірець з описом необхідних інгредієнтів, і почала збирати. Коли все було готово, вона ще раз перевірила, чи не забула чого, і вийшла на вулицю, щоб побачити сусідів. Може хтось щось розкаже про те, що тут трапилось.

Провінція зустріла Принцесу спаленими будинками та пригніченими жителями. Вона повільно йшла вулицею і роздивлялась те, що залишилось від її рідного Тимару. Спалені будівлі, люди сидять просто неба на вцілілих меблях, які встигли винести з палаючих будинків. Хтось кричить від відчаю, хтось тихенько плаче і проклинає той день, коли звірі понівичили їхня життя.

Побачивши Принцесу Алессію, люди зраділи, підбігли до неї і обступили. По черзі ставили питання та висловлювали скарги. Жалілися, в основному, на ящурів, які за декілька хвилин зруйнували вогнем більшість домівок, та дякували, що Принц Віктор їх врятував. Багато жителів поранені і потребують допомоги Кредуса. Але і він, і вся його родина зникли. Багато Світлих просто зникли з невідомих причин. Люди у розпачі і не знають що робити. Лікарню, дома, городи, частину лісу зруйновано.

Алессія вислухала всіх до одного і сказала, що новий Імператор Вільмер Тарс вже займається питанням відновлення Імперії і скоро люди отримають компенсацію на відновлення не тільки цієї провінції, а всіх міст, які підпали під руйнівне нашестя тих звірів. А поверненням людей займається Правитель Алтіору – Вікторіум. Вона попросила людей набратися терпіння і віри, що все налагодиться, і ніхто не залишить їх з цим горем.

Після того, як трохи заспокоїла сусідів, попросила відвести її до поранених. Люди створили велике шатро, куди зносили хворих. Їх було багато. Алессія підходила до кожного і зцілювала людей своїм світлим даром. Втомлена після кількох годин роботи, вийшла на вулицю, щоб трохи відновити сили, бо резерв слабшав з кожним новим зціленням.

На вулиці вийшла на ментальний зв’язок з Вільмером та розказала, що затримується, бо її допомоги потребують поранені люди. На жаль, вона не зможе самотужки вилікувати всіх постраждалих. На це може піти не один тиждень.

Відновивши сили, повернулась до хворих. Шукала найважчих. Ходила між лежачими на підлозі людьми і намагалася їх читати, щоб розуміти, наскільки вони потребують допомоги. Підійшла до одного, майже повністю, обгорілого чоловіка і застигла. Його важко було впізнати, проте вона відчула його.

- Сем… Семіне, це ти? - присіла біля нього і поклала долоню на чоло.

- Так, Ваше Високосте, це він… - почула позаду слабкий жіночий голос, - врятуй його, Алессіє, благаю…

Алессія підвелась, повернулась і побачила подругу дитинства, підійшла до неї і мовчки обійняла.

- Лейсо, мила моя! - прошепотіла Принцеса і подружка заплакала.

- Сем і я одружились, у нас двійко дітей. Трохи молодші за Віктора. – Почала розказувати Лейса крізь сльози. – Сем хотів вступити до світлого війська, та потім, дізнавшись, що я вагітна третім, передумав. Вирішив залишитися поруч. А, коли ті ящури напали, він перший кинувся на захист Тимару. І більше за всіх постраждав… Я з синами встигла сховатись в лісі, а він… - заплакала дужче і не змогла вимовити більше ні слова.

- Не плач, люба, ти шкодиш дитині. Побережи її. - Алессія торкнулась животика подруги і прошепотіла, - дочка, у вас з Семіном буде дочка… Вийди на свіже повітря, подихай і заспокойся, а я трохи почаклую. Сподіваюсь, поверну тобі чоловіка, а дітям – батька.

Лейса послухала Принцесу і пішла. Алессія, розуміючи, що шансів на порятунок її друга мало, та, все ж, вирішила спробувати. Навела свою ліву, світлу руку, заплющила очі і пустила цілющий жовтий промінь на чоловіка, дружина якого безутішно плакала на дворі.

Проводила променем від голови до ніг і назад кілька разів, читала закляття, зверталась до його свідомості. Втратила відчуття часу, але ж продовжувала зцілення. Відчувши, що втрачає сили, трохи не зомліла, проте втрималась і не сховала промінь. Коли її резерв майже вичерпався, припинила процес та розчаровано закрила обличчя руками. Сльози нестримно котилися по щоках. Втрачати близьких дуже важко...

- Алессіє… - ледь чутно пролунав хриплий голос.

Віднявши руки, вона подивилась, червоними від сліз, очима на Семіна. Його шкіра відновилась, проте була бліда, очі ледь відкриті і на губах легка, трохи крива від болю, посмішка.

- Семе! Живий? Покличте Лейсу, негайно! - повернувшись до виходу, крикнула Принцеса.

Подруга миттю опинилась поруч, обійняла ще дуже слабкого чоловіка, почала цілувати і все ще невтішно плакала. 

- Дякую, Алессіє, що врятувала його! - обійняла подружку і поцілувала у щоку. - Чим віддячити тобі, не знаю.

- Просто народи донечку і будьте щасливі. Це найбільша нагорода для мене.