9.1. Хвилююча ніч

Настала мертва тиша. Буревій припинив пригинати обгорілі дерева і хмари на небі розійшлися, відкривши місяць, який осяяв знищений парк і мертве тіло Гравібуса.

Клара, після того, як остання крапля її сили увійшла у Віктора, знесилена впала на траву і Георг, побачивши це, підбіг до коханої. Коли наблизився, то трохи не зойкнув від побаченого. Її шкіра зблідла, під очима з’явилися темні кола, а волосся… її яскраве руде, з гарячим, вогняним відтінком, стало повністю білим, як перший сніг. Георг підняв непритомну Клару на руки і поніс у Палац. Через одяг він відчував холод її тіла і не міг прочитати жодної думки. Її свідомість не відповідала. Створивши зв’язок з Віктором, вона до останнього його тримала, а від’єднатись вчасно не встигла, бо знепритомніла від втрати сил.

Віктор стояв над тілом Гравібуса і не вірив, що морок, який насилав цей чоловік на весь континент, скінчився. Він покликав Дракона до себе і попросив прибрати тіло так, щоб і згадки не залишилося. Звичайно ж, Віктор мав достатньо сили, щоб просто спалити тіло і розвіяти прах за вітром, але відчував, що цього потребує Дракон. Не міг він відмовити своєму бойовому товаришу у насолоді, тому дозволив знищити тіло.

Дракон спочатку привітав Вікторіума Вічного з перемогою і з набуттям нового статусу Правителя Алтіору, та приступив до справи, яка приносила йому величезне задоволення. Він кинув порцію вогню на мертве тіло колишнього напівбога і, з насолодою, спостерігав за грайливим полум’ям, яке пожирало закам’янілу плоть ненависного ката. Коли вогонь догорів, залишилася лише купка попелу. Дракон замахав своїми величезними крилами, щоб той попіл піднявся з землі, розлетівся на чотири сторони світу та ніколи не повертався.

Віктор отримав сили Вічного і його відчуття загострилися до запаморочення. Він зупинився, заплющив очі, глибоко вдихну, щоб впорядкувати почуття й думки та відчув внутрішній крик брата про допомогу. Георг кликав маму Алессію, щоб допомогла врятувати дівчину. Відчувши, гіркі почуття брата, побачив, що той на руках поніс дівчину, яка щойно принесла себе в жертву заради помсти, і побіг за ними.

Георг ногою відкрив двері, гучно стукнувши ними. Забіг і поклав дівчину на диван. За ними одразу зайшов Віктор, побачив маму і дядька, які вже чекали на них. Мама нервово стискала мокру від сліз хустинку, а дядько Вільмер похмуро стояв і мовчки нахилив голову. Мама заплаканими очима подивилася на Віктора винуватим поглядом та кинулася до дівчини, щоб встигнути врятувати.

На підлозі, поруч зі сходами, все ще важко дихаючи, лежав Малум. Віктор підійшов до нього, впевнився, що вірний Малум живий, привітав його з одужанням, перепросив і стрімголов побіг у покої дідуся Нілона. "Мамині очі не брешуть, щось трапилося", - прокручував він в голові поки добіг до дверей. Вдихнув, видихнув, тихенько відчинив двері і зайшов. Дідусь лежав у ліжку. Віктор підкрався і, трохи заспокоївшись, почав пробиватися до дідової свідомості. Та нічого не відчув. Підійшов ближче та обережно поклав руку діду на чоло.

- Він живий, синку, - тихенько сказав Вільмер, який піднявся слідом за Віктором, - просто його щити, які він поставив, захищаючись від Гравібуса такі сильні, що мама не змогла до кінця зцілити його. Почекаємо трохи. Там буде видно.

- Клара! Що з нею? - стурбовано, але тихо запитав Віктор, різко повернувшись у бік дядька Вільмера.

- Жива. Мама зцілює її. Проте її резерв дуже постраждав. Вона віддала всю свою силу тобі.

- Так, але я не просив, вона добровільно це зробила, навіть, не попередивши мене. Як прокинеться, нагадайте, дядьку, щоб я посварив її.

- Тобі необхідно заспокоїтися. Ти щойно отримав велику силу, яка поки що діє неадекватно. Ти маєш порозумітися з цією силою, а потім, обіцяю, ти зможеш нею користуватися. Наразі зцілити діда ти не зможеш, навіть не намагайся, бо можеш не розрахувати і нашкодити ще більше.

- Як Ви здогадалися про мої наміри?

- Кажу ж, ти не стримуєш сили й емоції і тебе легко прочитати. Тому тобі треба перепочити. Пішли до вітальні, перевіримо, як там твоя помічниця почувається.

Дорогою сходами Віктор відчував провину перед тією тендітною дівчиною, бо вона ледь не загинула, допомагаючи йому. Дивні відчуття… З одного боку могутність і потужні сили, а з іншого – безпорадність і безсилля. Вільмер має рацію, сили мають вгамуватися. Треба просто трохи почекати. Але через зволікання буде втрачено час і, можливо, вже не вдасться допомогти дідові.

Зайшовши до вітальні, чоловіки побачили Клару, яка сиділа в кріслі і її щічки набули трохи рум’янцю. Віктор підбіг до неї, взяв її руку, поцілував на знак подяки за допомогу, поклонився і сказав:

- Дякую, Кларо, що допомогла. Проте твої сили…

- Мені більше не потрібні, - перебила Вікторову промову дівчина, підвелася і сіла в реверансі, - Вітаю Вас, Правителю Алтіору, Вікторіуме Вічний і дякую за помсту, я задоволена. За мої сили не турбуйтеся, резерв вцілів, Ваша мати встигла його врятувати, тому маю надію, що відновлюся згодом. Дякую за зцілення, - повернувшись до Алессії, сказала Клара і також ввічливо поклонилася. – Сьогодні я втратила сили, які успадкувала від батька-напівбога і більше вони до мене не повернуться. З цим я позбулась страшного тягаря, який не давав мені вільно дихати все моє життя. Камінь ненависті розколовся і вибухнув разом із смертю Гравібуса, а порожнеча, яку залишив камінь ненависті наповнило любов’ю і теплом. Я щаслива, дякуючи Вам, Віторіуме.