8.2. Знайомство з Драконом

Зі скрипом відчинилися важкі, сталеві двері в’язниці і всередину вбігли дядько Вільмер і Віктор з криками, що швидко отверезило хлопця:

- Що за щити ти наставив на себе? Не пробитися ніяк до тебе! Що це ти вигадав? Мати там божеволіє, що не може відчути тебе! Не роби так! Негайно зв’яжися з нею і повідом, що живий, - гримнув Вільмер так, що стіни в’язниці затремтіли від його сталевого голосу.

- Леді Клара-Ігніс – читець. Тому і наставив… - відповів хлопець, щоб хоч щось сказати, а не стояти, як закоханий дурень з червоними щоками….

Георг послухався дядька, зняв найсильніший щит і вийшов на зв’язок з мамою Алессією, заспокоїв і сказав, що треба поговорити наодинці, коли все стихне. Мама все зрозуміла одразу, і сказала, що прийме його рішення, яким би воно не було і підтримає перед родиною, якщо на те буде потреба. Алессія – сильний менталіст, і зрозуміла все, щойно зник щит, проте від розмови не відмовилася. Домовились, що коли всі будуть вдома, тоді вони спокійно про все побалакають.

Леді Клара, побачивши і відчувши, хто саме завітав, присіла в реверансі, як її навчили вчителі з етики. Трохи незграбно, проте то був знак поваги до Світлого Імператора і майбутнього правителя Алтіору. Містер Вільмер побачив, що дівчина не захищається щитами і готова до розмови.

- Твоє військо відступило, - сухо сказав Вільмер.

- Так, я знаю. Дозвольте допомогти Вам, Найсвітліший, а потім я прийму своє покарання, яким би воно не було, - з опущеною головою промовила леді.

- Доволі цікава пропозиція, юна леді. Якщо дозволите, я запрошу Вас до Палацу, проте повинен надіти на Вас кайдани, які стримають Вашу силу.

- Розумію і корюся. Чинити опір не буду, даю слово.

Вільмер матеріалізував браслети, які світилися білим сяйвом, Георг розчаклував замок, взяв ті браслети з рук дядька і надів їх на її руки трохи вище ліктя. Виглядали вони гарно, майже як прикраси. Вільмер постарався для леді. 

"Це мої перші в житті прикраси", - почув тільки Георг її думки, коли надівав їх. Вони стояли так близько, що їхні обличчя були на відстані поцілунку. Георг не втримався і заглянув їй в очі, та синя глибина поглинула його. Вони просто стояли мовчки і дивилися одне на одного.

- Не барися, синку, пішли вже, - сталевий голос Імператора Вільмера розбудив парочку і вони вийшли з клітки.

Вільмер, коли всі опинилися на вулиці, створив портал і перемістив всіх до Палацу. У Палаці було тихо, як ніколи. Майже всі, хто жив і працював тут, зникли від закляття Вічного. Алессія сиділа у своєму кріслі і тримала в руках книгу заклинань, яка наразі "мовчала". На обличчі Принцеси була одна емоція – безпорадність. Коли вона побачила появу порталу, опанувала себе і намагалася показати синам зібраність і рішучість, проте виходило не дуже переконливо.

Вільмер підійшов до Алессії і спитав:

- Як ти, доню, тримаєшся?

- Так, дядьку, потроху. Я відчуваю, що дідусь ще живий, але не бореться за життя.

- Він потрібен Вічному, як плата Карзі, - сказала Клара-Ігніс і присіла в реверансі перед Царицею двох Світів, - Вічний намагається зцілити містера Нілона, щоб передати туди, де всі інші Світлі, у полон до Прадавньої.

- Звідки Ви знаєте, леді? - запитав її Вільмер і підійшов ближче, щоб відчути чи часом не бреше красуня.

- Містер Нілон – останній із обіцяної сотні. Вічний заборгував Прадавній за отриману від неї допомогу багато років назад. А хворий дід при смерті, вибачте на слові, не підійде Карзі, як плата. Та містер Нілон опирається зціленню.

Потім Клара-Ігніс розповіла все, що чула від Вічного і досі чує. Вона пояснила присутнім, що він не відчуває її впливу, а вона, користуючись своїми божественними силами, слідкує за батьком. Вона відчула смак свободи від нього і зажадала помсти за маму, за бабусю з дідусем і за себе. Тому пропонує свою допомогу для його знищення. Вона повернулася до Віктора і промовила:

- Могутній правителю Алтіору, Ви здолаєте його. Так каже пророцтво і так я відчуваю. Та не відмовляйтеся від моєї допомоги. Пробувши весь ранок у в’язниці, я згадувала своє минуле і уявляла майбутнє. Саме тому я готова присягнути Вам на вірність, а після знищення Вічного прийму, як вже і говорила, своє покарання з честю. Мені немає чого втрачати, - з сумом подивилася на Георга і послала йому подумки: "Тільки тебе не хочу втрачати…"

Крім Георга це почула і Алессія. Вона підвелася з крісла, підійшла до Вільмера і пошепки сказала: "Ця дівчина говорить правду. Ви ж також відчуваєте її рішучість? Вона дійсно хоче допомогти, дозвольте Вікторіуму прийняти її присягу на вірність. І давайте вже врятуємо наших рідних і підданих. Будь ласка."

- Як Імператор, я дозволяю присягнути Віктору і не відмовляюся від Вашої допомоги, юна леді, якщо сам правитель Алтіору не проти.

Віктор подивився на всіх по черзі і погодився на пропозицію вогняної Принцеси. Він також відчував слабке життя дідуся Нілона і хотів скоріше його повернути. Хотів повернути всіх, хто зник. 

Раптом Клара похитнулася і присіла прямо на підлогу, важко дихаючи, наче хтось душив її невидимою рукою. Георг не втримався і підбіг до неї. Дівчина зблідла, її руки затремтіли.

- Щось відбувається, я відчуваю силу, яка намагається знищити мені. Що це? - хриплим голосом спитала Темна леді.