8.1. Нові почуття

Клара-Ігніс трохи перепочила від власних спогадів і продовжила ділитися ними з Георгом. Ні, зараз ті спогади її вже не лякали. Протягом свого недовгого життя вона становилася все сильніше й, навіть, жорсткіше. Вона не ніжна Принцеса, а могутній воїн.

Георг сконцентрувався на її пам’яті і читав її спогади, здогадуючись, що дівчина, щоб показати це, переживає все наново.

“Гравібус посилив підготовку до війни. Хотів запобігти справдженню пророцтва, згідно з яким, він втратить божественні й магічні сили і загине. А той, хто подолає його, стане новим правителем Алтіору. 

...Люди почали зникати просто з вулиць. А я їх відчувала. Вони всі, ті жертви, були тут, у Палаці, і він їх вбивав, випиваючи. А я відчувала останні подихи кожної з невинних жертв. Увесь той жах і біль, які супроводжували Темних в останню путь я пропускала крізь себе. Згодом навчилась не співчувати їм, бо серце моє скам'яніло. 

Вічний став ненаситним до сили. Підкорив собі всіх, став формувати військо і готувати мене бути його головнокомандуючим… Нарік мене Ігніс, що означає "Вогонь", бо ім’я Клара його дратувало. А я змушена була збрехати, що сама назвала себе так, щоб той, хто закатував моїх рідних, не згадував мою маму ані словом, ані думкою. Бо вони у нього, дійсно, мерзенні й брудні. Він підкорив мене своїй волі, щоб, використавши мене й мої сили, перемогти у цій битві.

А ще, раніше, я почула у його думках, що він дуже шкодував, тому що не мав достатньо сили, щоб піти на Світлу Імперію раніше і вбити Віктора, поки той ще малий. Одного разу все ж наважився і програв, повернувся побитим. Це буквально бісило його, він зривався на слугах, на підданих, використовуючи свої сили. Трощив усе, що попадало йому до рук. А найбільше його хвилював той борг перед Прадавньою… Він хотів розрахуватися з нею найскоріше і збирав для цього сили."

Георг, перестав читати Клару, бо у нього в грудях запекло, наче туди потрапило полум’я, яке палало і жерло його душу. Вперше в житті він відчув ненависть. Чужу ненависть. Це почуття линуло від дівчини і осідало попелом у його душі, від чого стиснув кулаки, уявляючи, як гамселить того напівбога. 

Хлопець ріс у любові і теплі та не міг уявити, що найстрашнішим почуттям в житті є – ненависть, яка буквально з’їдає людину зсередини. Георг нервово ходив по в’язниці, перебираючи в думках все, що щойно відчув.  Трохи заспокоївся і поглянув на дівчину. Вона стояла до нього спиною і ледь помітно плакала. Вона зараз вільна від батька і може дозволити собі таку розкіш – поплакати. Але і перед Принцем їй не дуже хотілося показувати свю слабкість, тому вона стримувала емоції, які підійшли грудою, як важке каміння, до горла.

- Не стримуйся, я нікому не скажу, - пошепки промовив Георг і дівчина, закривши своє гарненьке личко долоньками, заридала так, що її плечі почали здригатися.

Як же Принцу кортіло обійняти цю дівчину і заспокоїти у своїх турботливих руках. Він стримав себе, це все ж полонена і між ними прірва, яка ніколи не дасть їм навіть шансу зблизитися. Нестримні емоції вирували у серці юнака. Жалість, співчуття, бажання стерти Вічного на порох… А найважливіше… кохання. Георг усвідомив, що Клара-Ігніс прочитала і відчула його почуття до неї, проте, все одно, поставив додатковий ментальний захист. Ні дядько Вільмер, ні мама, ні, особливо, брат не мають дізнатися про його почуття до цієї рудоволосої красуні, яка водночас є ідеальним солдатом, що натренована з неабиякою жорстокістю.

- Дякую, Принце, що дав мені час. Вибач за слабкість, я ніколи не плачу. Тобто ніколи не плакала раніше. Вітаю, ти – перший, хто побачив це… - вона стерла сльози з обличчя, сховала жалість до себе, яку вона відчула сьогодні також вперше в житті, і повернулася до нього. - Ти не закінчив читати мене. Чи вже не цікаво?

- Цікаво. Проте я зрозумів, що від мого втручання, ти переживаєш ті події заново. Не хочу тебе травмувати. Але, якщо ти не проти, я все ж дочитаю.

- Не проти, продовжуй, я витримаю, тож не переймайся, Принце. Я сильніша, ніж ти думаєш.

Георг сів на підлогу і, занурившись в її спогади, почув розмову Вічного з Каргою, про домовленість щодо сотні Світлих душ, як плату за допомогу при звільненні і за сили, які вона йому додала. Застиг, розмірковуючи, що то за Карга, хто вона і де тримає ті душі? Здогадався, що його кровні батьки, можливо, у неї, і є надія та те, що вони й досі живі. Пройшло багато років, може вона їх вже вбила. Проте необхідно все ж спробувати їх врятувати, та й інших своїх підданих треба повернути додому.

За думками він перестав слідкувати за спогадами дівчини, аж раптом вона, подумки, прошепотіла, не повертаючись до нього: "Я покохала тебе, Принце!". Її шепіт пронісся у голові хлопця відчайдушним криком і нахабно видрав його з роздумів. Він різко підвівся, поглянув на неї і відчув тепло, яке розтікається по жилах від її слів. Таке приємне відчуття. Таке взаємне почуття, яке накрило його, і в душі засяяло сонце. Він відвернувся, щоб не показати їй свої емоції і, непомітно навіть для себе, посміхнувся. Він – могутній воїн, а ледь втримався, щоб не впасти, бо ноги підкосилися від пориву почуттів.