7.6. Чи легко зруйнувати темні чари?

У в’язниці було трохи прохолодно, тож Темна Принцеса сіла на лежак, яким колись користувався її батько, і закуталась у стареньку ковдру, піджавши коліна до грудей. Мовчки сиділа і дивилася у вікно, як піднімається сонечко. Коли теплі промені осіннього сонця заглянули до її в’язничної кімнати, вона трохи зігрілась і скинула ковдру. Розлючена підвелась і нервово повернулася на Георга. Він просто дивився на неї, не відводячи погляд своїх різнокольорових очей.

- Ти – Темний? - майже загарчала Ігніс.

- Так, на половину. - Спокійним, рівним голосом відповів Георг, не відводячи погляду від синьої безодні її очей.

Ігніс помітно нервувалась і від того ходила по клітці. Її дратувало, що вона опинилась за гратами. Вона, могутня дочка Вічного, піддалася тому видінню, яке прочитала у свідомості Принца і, втративши рівновагу, дозволила захопити себе в полон. «Не потрібно було читати Принца, а просто вбити його на місці і продовжити нищити Світлих до повної перемоги», - зі злобою подумала Принцеса і стукнула по гратам ногою. Клітка засвітила захистом і пролунав попереджувальний сигнал, на який збіглися охоронці.

Георг підняв руку, показавши, що все під контролем та поглядом наказав їм повернутися в коридор. Вони поклонилися і вийшли, зачинивши за собою масивні двері.

Розвернувши голову і подивившись Георгу в очі, безсоромно влізла у його думки, а він, відчувши нахабне вторгнення, навмисно не захистив себе, а просто спостерігав, що вона хоче там, у його свідомості, прочитати.

Вона зчитувала його думки, спогади, емоції та почуття. Несподівано для себе, Ігніс відчула тепло і спокій, що ніколи раніше не відчувала, та ще одне невідоме їй почуття, солодке на смак, велике як море й небо. Вона заклякла, не розуміючи, що відбувається. 

Читаючи свідомість Принца, вона торкнулася його почуттів до себе, які могутньою, теплою хвилею накрили її, увійшовши у її душу таким потужним виром, що вона похитнулася. Її очі спалахнули і випустили сяйво, яким зачарував її Вічний. Вона ледь стрималась на ногах. Обережно відступила назад, намагаючись усвідомити що щойно трапилось.

Вона наче знову прокинулась, але спогади залишились, наче нагадування зі страшного сну. Відійшовши до вікна, вона зрозуміла, що Гравібус наклав на неї чари підкорення і використав її сили на свою користь. Та одне він не прорахував і помилився у створенні закляття, бо не знав, що щирість почуттів може здолати найсильніші чари. Він підкорив її волю та тіло, а почуття, під дією закляття завмерли. Та той вихор, який увійшов у неї зі свідомості Принца, розбурхав і пробудив її. Закляття Вічного розбилось. Її тілом пройшла хвиля невідомих до сьогодні почуттів і підкорила її.

Вона зрозуміла, що Принц щиро закохався, чим і розчаклував її. Вона згадала своє ім’я. А за цим спогадом повернулись всі інші, які ховались під впливом і контролем Гравібуса.

- Дякую тобі, Принце… - тихо сказала Клара-Ігніс і повернула обличчя до сонця.

- Що… Що ти сказала? - підвівся Георг і підійшов до клітки.

- Я подякувала тобі, що ти витяг мене з того пекла.

- Я просто дозволив тобі прочитати себе. Тепер ставлю щит, щоб ти не могла відчувати моїх рідних.

- Роби, що хочеш. Можеш навіть мене вбити, все одно я нікому не потрібна. Я – ідеальна зброя, яку старанно викував мій "татусь" і якою я бути не хочу. Тому моя доля у твоїх руках, Принце. Тільки, благаю про одне, Вічному мене не віддавай...

Принцу важко було відчувати її відчай. Він налаштувався на її свідомість, хотів бодай щось прочитати та почув її думки: "Тепер ти читай мене, Принце, я дозволяю". І вона добровільно відкрила йому свої спогади...