7.4. Доленосна зустріч

На кордоні з Темною Імперією йшов запеклий бій. Георг вправно тримав оборону, відбиваючи атаку Темного війська на чолі з молодою жінкою. Ігніс була далеко від лінії вогню і скеровувала військо ментальними наказами. Іноді піднімалася в небо, щоб спостерігати за тим, як йде битва. Георг, навпаки, як командуючий, приймав активну участь у бою. Він відбивав противника вогнем і блискавкою. Коли помічав, що його люди у небезпечному становищі, виставляв магічні бар’єри, які тимчасово захищали воїнів, проте не міг стримувати їх довго, та це, все ж, давало військовим змогу відбити ворожий вогонь.

Вільмер, в свою чергу, створював величезні кулі світлого сяйва і скеровував їх на темне військо так, що вони потрапляли в середину натовпу і вибухали, знешкоджуючи темних воїнів. Деякі Темні помирали одразу, а деякі мали сили відновлення і, зібравши сили, підіймались і знову йшли в атаку. Коли світлі сили стали переважати, Вільмер наказав наступати і просувати лінію вогню ближче до кордону. Темні втрачали позиції і поволі відступали.

Клара-Ігніс, побачивши, що її військо втрачає позиції, наказала атакувати і сама приєдналася до битви. Підлетіла, витягла меч і пішла у наступ, показуючи приклад своїм воїнам, чим і підсилила впевненість та додала сил Темним. Підхопивши вогняний настрій командира, темне військо впевнено рушило вперед. Ігніс додавала їм сил своїм ментальним впливом. Її яскрава, червона коса розплелася і волосся, як нестримне полум’я, розвивалося за вітром, відбиваючи слабкі промені сонця, яке щойно почало підніматися над кронами дерев.

Це яскраве видовище на мить відволікло Георга від концентрації на мечі і не помітив вогняну кулю, яку метнув у нього один з воїнів. Вільмер миттєво зреагував і відбив вогонь світлом. Спалах від світла, яке створилось від вибуху, привів Георга до тями. Подумки подякував дядьку та продовжив бій. Злевітував над ворогом та атакував Темних, метаючи блискавки, та, захищаючи своїх воїнів, ставив нові щити. Раптом побачив, що один Світлий, атакований трьома Темними, втрачає сили, Георг спустився і пішов в атаку з мечем, нещадно рубаючи нападаючих, щоб врятувати свого воїна.

Вільмер, озброївшись мечем, також приєднався до війська. Однією рукою метав вибухові кулі, і, водночас, бився мечем та використовував ментальний вплив, який тимчасово ослаблював сили ворога. Темні, наділені силами Гравібуса, швидко відновлювались від світлого впливу і наступали з новими силами.

Серед натовпу Ігніс відчула потужну темну силу. Та сила була інша, не така, якою володіли її воїни. Вона піднялася над військом, заплющила очі і сконцентрувалась на потоках невідомої їй сили. Розплющивши очі, дівчина побачила Георга, і зрозуміла, що джерело потужної сили – це командуючий Світлими.

"Темний б’ється на боці Світлих? Чому я не знаю про нього? Чому батько не попередив?" - подумала Ігніс і, налаштувавшись на Георга, відчула, що він – наполовину Світлий, та рівень його сил значно перевищує сили чотирьох Темних воїнів. Тому вирішила, що має сама битися з ним, бо інакше він знищить добру половину її підданих.

Дівчина блискавично повернулась до війська і, відбиваючи атаку Світлих, наближалася все ближче до Георга. Він відчув її бажання битися саме з ним, бо вона, використовуючи темну силу, посилала йому ментальний сигнал, мовляв, бийся зі мною, якщо зможеш. Відчувши цей виклик, Георг повернувся в її бік. Вона, не дивлячись на супротивників, відбивала їхні атаки і цілеспрямовано йшла до нього, наче зазираючи йому прямо в душу.

Ігніс нестримно наближась. Коли між ними залишилось декілька воїнів, він зміг роздивитись її обличчя. Великі сині очі, що не властиво для Темних, біла шкіра та м’які риси, як у ляльки, яку Георг бачив у покоях мами Алессії. Але що більше за все вразило Принца, так це те, що за маскою агресивного воїна він розгледів нестерпний сум і нестримну жалобу. Ця молода жінка, наче тілом тут, б’ється набагато краще досвідчених воїнів, проте думками вона далеко і ненавидить те, що вона зараз робить, наче знаходиться під впливом злих чар, наче потрапила у полон і не має з нього виходу. Навіть маленької надії на втечу. 

"Точно! Полон!" - промайнуло у Георга в думках. Тоді він зв’язався з Віктором, перевірив, чи той його відчуває на такій далекій відстані і, впевнившись, що Віктор думками "поруч", сказав:

- Брате, як дам команду, переміщуй мене до Клараса, прямісінько до в’язниці. І попереджаю, що я буду важчий, ніж зазвичай. Хочу одну молоду особу з собою прихопити. Зможеш перенести одразу двох?

- Так, брате, думаю, що зможу. Але ти повинен міцно тримати того, кого запрошуєш в гості, бо я переміщуватиму дві людини одночасно вперше в житті.

- Так, зрозумів тебе! Чекай на мій сигнал!

Георг прийняв виклик і, атакуючи Темних, підібрався до Ігніс впритул. Вони зійшлися в бою віч на віч. Їхні мечі гучно ляскали, а іскри відлітали від сталі так, наче зустріч двох мечів породжував вогняний дощ. Вільмер обернувся на звуки й спалахи, які палали яскравими жовтогарячими вогниками та привертали увагу. Він впізнав цю леді. Вона була в останньому видінні Курта. "Це ж ВОНА, кровна дочка самого Гравібуса" - промайнуло у думках нового Імператора.

Вільмер миттю попередив Георга з ким він б’ється, і передав видіння Курта, яке миттєво спалахнуло у свідомості Найсвітлішого. Георг відповів, що здогадався сам, проте видіння не проігнорував. Попередив, що має план щодо дівчини, який допоможе втілити могутній Віктор. Після того, як тільки Георг "договорив", Ігніс чомусь втратила рівновагу і він вправно вибив меча з її рук.