7.3. Стримання наступу

Отримавши безліч повідомлень від імперських агентів про початок наступу, Імператор Нілон наказав всім військам тримати оборону і ні в якому разі не допустити Темних у середину Імперії, та сповістив усіх, що керівництво Імперією офіційно передано Найсвітлішому Вільмеру, який набуває статусу правителя Світлої Імперії по праву спадку і приймає обов’язки Головнокомандуючого військом Світлих. А сам Нілон стає на захист Кларасу і б’ється на рівні командуючого столичного гарнізону.

Віктор з Георгом блискавично прикликали свої мечі, поява яких супроводжувалась яскравим сяйвом. Озброївшись, підійшли до Вільмера для координації дій. Відбивати атаку Темних, за спільним рішенням, мав Георг. Він розуміється на військовій стратегії і вправно володіє мечем.

Віктор повинен стримувати атаку ящурів, бо має божественну силу Вічного, яку і використає щоб знешкодити звірів. Нікому іншому це не під силу. Вони бачили у видінні як саме підкорив звірів Вічний, тож Віктор єдиний, хто може цьому зарадити.

Вільмер створив портал до кордону з Темною Імперією і, разом з Георгом, відправився в епіцентр битви.

- Мені потрібна ваша книга заклинань, маю дещо зробити. Терміново! - промовив Віктор, звернувшись до батьків.

Алессія, без зайвих запитань, виставила руки перед собою, долонями вверх і подумки прикликала книгу, яка миттю матеріалізувалася на долонях. Віктор взяв книгу і поклав на стіл, направив на неї руки і заплющив очі, заклинаючи книгу допомогти. 

Книга підкорилася випромінюючи сяйво. Відкрилась, і почала перегортати сторінки. Сяйво поволі почало входити у Вікторові долоні. Книга, перегорнувши останню сторінку, створила нове закляття, яке швидко з’являлось на сторінці і одразу ж переходило до Віктора. Перегорнулась ще одна сторінка, і створилось ще одне закляття. 

Перше було закляття звільнення від підкорення, а інше - закляття покори, які Віктор мав використати на стримання атаки звірів. Коли книга закінчила процес, сяйво зникло і вона закрилася. Віктор розплющив очі й сказав, що тепер володіє всіма закляттями, що тільки є в книзі і Алессія, легким помахом руки, відправила книгу на її місце.

Віктор вийшов з Палацу і звернувся до Мілвуса і Малума, з проханням залишиться в Кларасі і захищати столицю. Малум, за покликом Алессії щойно повернувся з Академії і чекав на наказ Віктора. Вірні піддані покірно поклонились на знак згоди. 

Не гаючи часу, Віктор прикликав темний туман і перемістився у дальню північну провінцію на стримування наступу звіриного війська. Побачивши кількість звірів, Віктор одразу подумки доповів Вільмеру про масштаб нападу й руйнувань. Звірі розповзаються Імперією, як величезний потік гірської ріки, для якої немає перешкод, яка знищує все на своєму шляху. Провінції буквально стоять у полум’ї, люди, в паніці, нажахані тікають у ліс. Ті з людей, хто володіє магією, намагаються боротися з ящурами і боронити свої родини і помешкання, проте сили нерівні. Звірине військо переважає кількістю.

У провінціях залишились переважно старі люди, бо молоді та сильні пішли до Світлого війська, яке стримує Темних на кордоні. Та й Вічний вже пронісся тут, забираючи найсильніших з тих, хто залишився. А ті, хто може хоч якось битися, відчайдушно йшли на ворога, намагаючись відбивати вогонь.

Дехто ставив щити на будівлі і людей, дехто метав світлі кулі, дехто накладав закляття стазису на звірів, проте звірі, наділені силою Вічного майже не реагували на атаки Світлих. Кулі відбивались від панцирів ящурів, не завдаючи жодної шкоди. Вбити їх можна було, лише, коли куля потрапить у голову. Та при панічних атаках Світлі не дуже прицільно стріляли, та вбивали одиниці. Стазис та щити довго не трималися, бо магічний резерв людей виснажувався з блискавичною швидкістю. А звірі наступали потужною хвилею і не зважали на спроби людей відбити наступ.

Віктор злевітував високо у повітря, витягнув перед собою праву, темну руку так, щоб долоня була направлена на звірів і, упевнившись, що Гравібуса поруч ніде немає, почав читати закляття звільнення від підкорення. Ящури зупинились і підняли свої голови вверх. Їхні очі засвітилися червоним і те сяйво, яке вселив у них Вічний, почало виходити із них і направлятися до темної руки Віктора, проникаючи в нього і доповнюючи його божественну силу.

Коли він увібрав у себе все до останнього, звірі замотали своїми величезними головами у різні боки, наче щойно прокинулись і не розуміють, що трапилося і де вони опинились. Тоді Віктор прочитав закляття покори і спробував подумки дати ящурам команду повертатися додому. Ті слухняно розвернулися і втомлено поповзли до щілини в магічній стіні до свого дому, в Імперію Лацерта.

Віктор одразу доповів Вільмеру, що частина звіро-війська знешкоджено і відіслано до Лацерти, проте шкоду вони заподіяли велику. Багато загиблих Світлих, зруйнованих домівок, спалених полів.

Проте, закрити магічний кордон Віктору не вистачило сили та й залишилось ще багато звірів на території Імперії. Необхідно всіх знайти, розчаклувати та відправити назад. Вони розповзлися містами і провінціями, руйнуючи вогнем все на своєму шляху. Тож Віктор переслідував їх за вогняним слідом і розчакловував вбираючи в себе все більше божественної сили, витягнутої зі звірів. 

Отримані сили допомогли Віктору дізнатись місцезнаходження інших ящурів, що продовжували руйнацію міст. Хоча це і прискорило пошук, Віктор все ж втрачав час, бо звірів залишилось занадто багато.

Це входило в плани Гравібуса. Його ціллю було виманити могутнього нащадка з Палацу, проте на втрату божественних сил він не розраховував, тому що не підозрював, що резерв молодого Принца настільки міцний, що зможе вбирати його божественну силу, забираючи у звірів, і стримувати її в собі.