6.3. Нові факти з книги пророцтв

Вічний зачаївся і більше не нападав, проте ніхто не вірив, що він так просто здався і полишив намір позбутися Вікторіума, просто, мабуть, продовжує збирати сили. Світлі переймалися тим, що Гравібус сильнішає і може стати непереможним. Але вдіяти нічого з цим не могли.

Одного дня до Палацу завітав Барт і приніс новини щодо перекладу пророцтва старого Вільяма Реслі. Переклад, на жаль, займає багато часу. Інформації, насправді, багато і Барт просувається досить повільно. Йому важко перекладати, тому що мертва мова може мати декілька значень на одне слово, отже, він ретельно намагається адаптувати текст, щоб не помилитися.

Він використовує всі свої чарівні прилади для читання минулого і майбутнього, щоб зіставляти факти вже минулих подій і розкривати таємниці майбутнього. Це неабияк допомагає з перекладом. У його арсеналі магічна куля, проте звичайна, вона не проектує видіння, як Куртова, а показує певні образи всередині себе, які треба вміти прочитати;  золотий пісок, який при певних заклинаннях, створює фігури майбутнього. Проте ці фігури не буквальні, треба мати хист, щоб читати такі речі.

Барт, тільки-но з'явившись у Палаці, попросив усіх зібратися у вітальні і почав розказувати те, про що встиг дізнатися:

- Вічний готує військо, яке очолить молода, могутня жінка. Я так зрозумів, що вона йому кровна дочка. І ця Темна – найсильніша з них. Сам Гравібус на битву не піде, буде керувати процесом з Темного Палацу. Для деяких темних справ з’являтиметься сам тоді, коли ніхто не чекатиме. І відразу зникатиме. Що то за "темні справи", я не знаю, пророцтво не деталізує… Перепрошую за те.

- Нічого нового, Барте, ти нам не сказав. Про дочку ми дізналися з Куртових видінь, тому… Ти не допоміг, вибач, - гримнув нервово Вільмер.

Зрозуміло, що зараз всі знервовані і ніхто навіть не звернув уваги на тон Вільмера.

- Містере Вільмер, я не закінчив. Пророцтво каже, що за допомогою саме тієї наймогутнішої Темної повернуться зниклі душі.

- Це вже щось… Дякуємо. Тепер думатимемо як схилити ту Темну напівбогиню допомагати нам. Доволі абсурдно, проте, побачимо, - з непевною надією сказав Імператор.

- І погані новини… У цій битві Світла Імперія лишиться правителя… Тобто, Вам, містере Нілон, загрожує неабияка небезпека. Маємо попередити події і зберегти Вас.

- Я – воїн, хоч і немолодий. Це моя битва. І цілком природно те, що я можу загинути. Прошу підготуватися до найгіршого і прийняти це. Я готовий віддати своє життя заради миру для свого народу.

Фелісія закрила обличчя долонями і тихенько заплакала. Вона не стрималась, тому що новини про втрату дорогої людини відчуваються болючишими, якщо знаєш коли це станеться. Так, втрачати близьких людей - це природньо, проте ліпше не знати точний час. 

Присутні продовжували обговорювати варіанти, як можна змінити події, а хлопці, спостерігаючи за прабабусею, підійшли, щоб втішити її. Раптом малий Віктор поклав свою ліву руку Фелісії на чоло і з долоні пішло примарне сяйво з легким червоним відтінком. Від того сяйва Фелісія заспокоїлася, її сльози висохли, вона обійняла хлопців і тихо сказала:

- Я знаю, хто допоможе мені прийняти неминуче горе. Я більше не боюся майбутнього, - і тихенько прошепотіла малому на вушко, та поцілувала, - Дякую, любий.

Алессія, почувши сказане бабусею, згадала, про пологи, що тоді також отримала сили від того божественного дару і, можливо, саме тому стала сильнішою. Зараз вона інакше дивиться на ситуацію: більш впевнено і безстрашно. Або просто вона стала дорослою і більше не боїться свого майбутнього, яке воно не було б... Єдине, що лякає її, так це – майбутнє дітей. Цей материнський страх ніяка божественна сила не спроможна вгамувати.

- Все буде гаразд, ми витримаємо. Ми не втратимо його, - обійнявши Фелсію, прошепотіла Алессія.