6.2. Темна загроза

Полишивши справи Академії, Вільмер повністю поринув у проблеми родини. Весь свій вільний час він займався з хлопцями, навчаючи їх контролювати і правильно використовувати сили. Спілкування з дітьми відволікало Вільмера від важких думок про племінницю і її чоловіка. 

Принцеса Алессія поволі звикає бути матір’ю двох дітей. Безперечно, у неї були помічниці і вихователі для хлопців. Єдине, за що вона турбувалася, щоб Вічний не наступив з війною саме зараз, бо вони ще зовсім не готові. Хлопці володіють магією від народження, і Вільмер їх навчає, проте, як мама, вона дуже хвилювалася за їхні життя.

Курт, час від часу, за допомогою магічної сфери, зазирав у теперішнє напівбога і доповідав Вільмеру новини. Отже Світлі знали, що він знову закрив кордони, що готується стати батьком і збирає як магічні, так і військові сили… 

Ті Темні, що встигли втекти від жорстокого правителя, були поселені і забезпечені всім необхідним на перший час. Також влада сприяла в отриманні ними роботи і освіти. Напризволяще нових громадян ніхто не кинув. Вдячні Темні охоче записувалися у лави добровольчих загонів, які готувалися до битви з Вічним.

За вихованням дітей і підготовки до війни Алессія з Куртом не полишають навчання. Іспити вони склали на відмінно і перейшли на наступний курс. Та після коротеньких канікул, знову приступили до навчання. Новина про те, що посаду ректора займатиме містер Слуні, сприйняли радісно. Та й нікого іншого на цій відповідальній роботі вони і не уявляли.

З початком нового навчального року, Курт поїхав до Академії, щоб отримати навчальний план і графік відвідувань лекцій. Містер Слуні радо привітав студента-заочника, видав йому всю необхідну документацію і запросив до розмови. 

- Ваше Високосте, я розумію, що навчання займає багато часу, та, зважаючи на ситуацію і важливістю виховання дітей я хочу запропонувати Вам з Принцесою екстернат. Тобто закінчити Академію достроково. Як я зрозумів, ані Принцеса Алессія, ані Ви не погодились на академічну відпустку. З містером Вільмером я це обговорив і він дає на це згоду. Що скажете? - уважно подивився на Курта в очікуванні ствердної відповіді.

- Дякую за пропозицію, містере Слуні, але дозвольте порадитись із Алессією. Питання важливе, тому поспішних рішень приймати не варто.

- Добре, сповістіть про своє рішення і я підготую всі необхідні документи. До зустрічі.

Курт попрощався з ректором і одразу поїхав до Палацу. За обідом він розказав про пропозицію нового ректора та спитав думку кожного. Всі, крім Алессії погодились, що ідея екстернату варта уваги. Алессія не хотіла поспішати та не вбачала  необхідності прискорювати навчання та іспити.

Після обіду хлопчиків вивели на прогулянку до парку та залишили з нянею. Алессія з Куртом піднялись до покоїв і вивчали документи, які Курт привіз із Академії. Раптом Алессія поклала папери на стіл і побігла на вулицю, наполохано прикрикнувши:

- О ні! Я відчуваю його наближення! Коханий, треба рятувати дітей!

Почувши про небезпеку, Курт побіг за нею. Вийшовши на вулицю, вони побачили жахливу картину: няня хлопців зникла на очах, діти сиділи на траві і до них поволі наближався Гравібус. Темно-червоний туман вирував навколо Вічного, дозволяючи йому пливти у повітрі, не торкаючись трави.

Вічний, дивлячись на дітей почав бубоніти закляття і підняв руку для свого ритуалу. Миттєво над хлопцями створився прозорий купол червоного кольору, а Алессія, не гаючи ні секунди, метнула у Вічного вогняною кулею. Від кулі він увернувся, та, завершивши круговий рух рукою, здивовано подивився на дітей, які продовжували сидіти і гратися іграшками. Тоді Вічний вирішив атакувати і кинув у щит блискавкою.

Розряд відбився від дитячого щита і поцілив у Вічного з такою силою, що його відкинуло на добрі кілька метрів. З неба з’явився вогонь, який був направлений на Гравібуса. Алессія з Куртом підняли голови і побачили Мілвуса. Дракон, наблизившись до Вічного, продовжував вивергати вогонь і помахом крил відкинув його же на кілька метрів, закривши малих від нападника собою. З іншого боку парку вистрибнув Малум, та, збільшившись в розмірі, накрив собою купол, в центрі якого знаходяться діти.

Все відбулося за лічені секунди. Вільмер з Нілоном вибігли надвір і в один голос прочитали закляття захисту, яке за мить створило ще один світлий щит над малечею. А Курт, в свою чергу, створив ілюзію невидимості, яка стала стіною і сховала дітей від ока Вічного.

Гравібус, захищаючи себе від нищівного вогню Дракона, все ж підвівся, прикликав туман переміщення і полетів геть, погрожуючи:

- Я ще повернуся, нікчемні чародії! Я вб’ю вас всіх, а малого Вікторіума – в першу чергу!

І зник за кронами дерев.

Дракон швидко наблизився до дітей перевіряючи, чи не нашкодив їм Гравібус. Вікторіум полишив свою іграшку, підняв кулачок вверх і розкрив його, розтопирюючи маленькі пальчики. Від цього жесту всі щити зникли. Дракон наклонив голову і обнюхав дітей, та поки батьки підбігли, сказав голосно, що діти не ушкоджені.

Заспокоївшись, Алессія з Куртом підхопили дітей і, подякувавши вірним захисникам за допомогу, зайшли до Палацу. Діти виглядали веселими, цей напад не злякав їх. Взагалі склалося враження, що цей інцидент, навіть, розважив дітлахів.

- Такого не мало статися, - промовила Алессія, - няня Сара зникла, я не відчуваю її так само, як і при зникненні мами з татом. Дякую, коханий, що вчасно поставив щит. І вам дякую, - повернулася до дядька і дідуся.