6.1. Доля Академії

На початку нового тижня, Вільмер, зранку, як тільки приїхав на роботу, відразу ж запросив містера Слуні до приймальної через магічний вісник. Той, покинувши всі садові справи, миттю опинився у ректора в кабінеті. Вільмер запросив його сісти, і сказав:

- Саліване, друже, є розмова. Ти – найвідданіший професор нашої Академії. Тому…

- Вільмере, це в минулому. Забув? Я у відставці вже кілька років, - не дав йому договорити Саліван, - той випадок зі студентом, я й досі переживаю, тому і звільнився. Не можу собі пробачити… - нахилив голову Слуні і тяжко зітхнув.

- То був нещасний випадок. Тебе виправдали, я не хотів тебе звільняти, але силою тримати теж не міг. Доведено, що хлопець підпав під темні чари і скоротив собі життя. Повторюю, ти не винен.

-  Я мав передбачити, мав врятувати того студента…

- Він сам себе зачаклував, попри те, що ти попередив його і навіть заборонив. Тій страшній події є свідки. Я сам свідчив, пам’ятаєш? Та я викликав тебе не для того, щоб ятрити старі рани. У мене немає нікого, кому б я зміг довіряти, окрім тебе. Справа важлива і відмовок я не приймаю. У моїй родині виникли певні обставини, які я не можу залишити без своєї уваги, тому я полишаю посаду ректора і назначаю на неї тебе. Тобто пропоную тобі замінити мене.

- Вільмере, вибач, дорогий друже, тобто, вибачте, Ваше Високосте, я не зможу... Хто сприйме садівника на такій високій посаді? - невпевнено промовив Саліван.

- Посмію нагадати, що ти, тобто Ви, містере Слуні – професор найвищої категорії. Чи злякався? Не підведи, погоджуйся. Я піду з посади так чи інакше, а студентів залишати на когось крім тебе не хочу, - дістав зі столу і показав заяву на звільнення Вільмер. - Заява вже погоджена Імператором. І, до речі, твоя кандидатура також узгоджена. Наказ наразі готується.

- Якщо сам Імператор наказав, і ти впевнений у моїй компетенції, то я погоджуюся, - вже впевненим тоном сказав містер Саліван.

Чоловіки підвелися, потиснули один одному руки. Помічник ректора, Дрейк Даурі, підготував всі папери, які одразу ж були підписані, містер Вільмер здав повноваження й зібрав викладачів та студентів на майданчику біля Адміністративної вежі для прощальної промови.

І викладачі, і студенти, дізнавшись про відставку ректора, занервували, хтось навіть заплакав, по черзі підходили, щоб попрощатися. Багато хто просив переглянути рішення і залишитися. Це дуже зворушило Вільмера, проте вибору у нього не було… Після своєрідного прощання, містер Вільмер запросив містера Слуні до трибуни, і представив його, як нового ректора. Містера Салівана привітали оплесками і гучно, всі разом, закричали : "Ві-та-є-мо!"

Після церемонії містер Вільмер пішов до кабінету забрати особисті речі. Збираючись, він настільки поринув у свої думки і спогади, що не помітив містера Слуні, який вже кілька хвилин мовчки спостерігав за старим другом, а потім все ж наважився спитати:

- Скажи, старий мій друже, справа ж не тільки в родинних проблемах? Я ж відчуваю, є ще щось…

- Так, є ще щось... Дуже важливе. Ми готуємось до війни. Це буде страшна і нещадна війна з Темними силами, які вже готуються не на жарт. Тому я і мав піти, щоб разом з братом готуватися до битви. Проте маю особисте прохання до тебе…

- Так, мовчатиму, - знову не дав договорити Саліван, - не турбуйся, я можу тримати таємниці, тим більше таємниці такого рівня.

- Я і не сумніваюся, саме тому і розказав тобі.

- Успіхів вам. Та, якщо мої сили знадобляться, я до послуг Імперії! Готовий життя віддати за мир і спокій у нашому домі, - містер Саліван доторкнувся долонею до грудей і поклонився.

- Так, неодмінно, я звернуся до тебе. Дякую, за відданість. А зараз ти мені потрібен тут. Виховуй і бережи дітей. Дякую тобі за допомогу, старий друже…

Чоловіки обнялися, по-дружньому похлопавши один одного по спині. Вільмер зібрав все, що хотів, і поїхав до Палацу, де його вже очікував Імператор, Голова служби безпеки, військовий генерал, штатний оракул Барт Реслі та Курт, щоб продовжити обговорення підготовки до війни та плану дій.