1.2. Хибний задум, проте дієвий

У таверні на околиці Тенебрису було, як завжди, гамірно, що ніхто не помітив нового відвідувача, який швидко підійшов до стійки і замовив кухоль теплої хмільної настоянки. Миттєво висушивши п’янкий напій, замовив ще один і сів за вільний стіл у кутку таверни. 

Заспокоївшись, поринув у роздуми, вже без поспіху смакуючи свою настоянку. Його думки, вируючи як ураган, будували різноманітні схеми визволення Вічного зі Світлого полону, але, на жаль, всі варіанти розбивалися вщент. Ніякий із вигаданих ним способів не підходив. "Найбільша проблема – потрапити у світлу в’язницю. Наступна – розчаклувати грати. Ще одна величезна проблема – мого резерву не достатньо для використання сили необхідного рівня… Де я можу знайти потрібні мені сили?" - роздирали його голову думки.

Після третього кухоля хмільного напою, ватажок темного заколоту, Калдіус, сп’янів і його думки направили його хибним, на перший погляд, шляхом: "Необхідний рівень сили можна отримати, якщо… Ні! Гравібус заборонив її звільняти… Але без неї я ніяк не допоможу йому. Ризикнути чи ні? Що ж робити? Я маю визволити Вічного, чого б мені це не коштувало".

Калдіус знає, що існує прадавня сила, яка може допомогти йому, проте Гравібус поховав її кілька століть тому і наказав не звільняти, бо вона може поглинути магічні сили всіх, кого зустріне на своєму шляху. Ця сила - ненаситна і харчується магією, саме тому Гравібус і сховав її, витративши на це добру частину свого темного резерву, проте сили напівбога він не застосовував, тому звільнити її Калдіус зможе і самотужки.

Де знаходиться місце поховання він знав і це не давало йому спокою. Також він знав, що саме потрібно для вивільнення цієї Сутності. "Наразі небезпечно приймати рішення. Необхідно протверезіти, ще раз все обдумати, а вже потім діяти" - подумав Темний і направився, хитаючись, у кімнату, за яку заплатив разом з випивкою. Краще залишитися непомітним у цьому, забутому місті, ніж повертатися додому після невдалої спроби заколоту. Він ясно розумів, що закляття імперського головного охоронця можуть розговорити майже кого завгодно і, якщо хтось його зрадив, то перше місце, де його будуть шукати – це маєток у центрі Теребрису.

У коридорі, на другому поверсі таверни, де було кілька кімнат для постояльців, Темний зустрів молоду жінку у відвертому вбранні, яка розважала чоловіків-відвідувачів. Вона саме виходила з однієї з кімнат. Зустрівшись поглядами, вона, застосувавши свої чари зваблення, запропонувала розважитись. Чоловік, відчувши вплив чарів, погодився, подумавши: "Ти знадобишся мені завтра, можливо. Та не для солодких утіх. А сьогодні я залюбки піддамся твоїм чарам". Обійнявши красуню, завалився у кімнату і зачинив двері на замок, наклавши на двері закляття, щоб ніхто не зміг їх відчинити ані ззовні, ані з середини, окрім нього.

…На ранок, протверезівши, Темний вирішив діяти. Звільнення безтілесної Сутності – єдине правильне рішення з усіх існуючих. Тому, приспавши жінку, яка сама напросилася до нього вночі, вирішив, що вона ідеально підходить йому для здійснення темного плану. Залишивши у ліжку свою жертву, перемістився в коридор, не відчиняючи двері кімнати і, попрощавшись з господарем таверни, зробив вигляд, що пішов геть, проте попередив, що повернеться пізніше, тому заплатив ще за один день. 

Вийшов надвір, гучно зачинивши за собою важкі двері таверни, обернувся кругом, перевіряючи, чи хтось його бачить. Не зустрівши нікого, перемістився назад до кімнати, де жінка поволі приходила до тями.

- Красунчику, ти повернувся? – сонним голосом запитала, побачивши його.

- Так, хутко піднімайся! – гримнув він і показав рукою, щоб та підводилася.

- Чого ти? Чому кричиш? Краще йди до мене… - грайливо похлопала по простирадлу.

- Одягайся і підводься вже! Часу немає гратися, - крикнув і кинув у неї одежу.

Жінка, не розуміючи такої зміни у настрої чоловіка, адже вночі вони весело провели час, одяглася і дивилася на нього з-під лоба. Жестом він показав їй, щоб підійшла. Його обличчя було настільки страшним, що вона слухняно встала і, все ж, підійшла. Він боляче схопив її за лікоть і притяг ближче до себе. Жінка, розуміючи, що чоловік надумав зашкодити їй, вирвала руку і побігла до дверей, та відчинити не змогла. Здогадавшись, що двері зачакловані й ніхто її не почує, розвернулася до нього і благальним тоном попросила відпустити.

Калдіус повільно підійшов до неї та поклав свою важку долоню їй на голову. Вона заклякла і під дією його магії вже не змогла поворухнутися. Його губи поволі рухалися і жінка розчула легкий шепіт мертвою, давно забутою, мовою, заплющила очі і чекала смерті, чи що там він задумав з нею зробити. Її магічні сили були слабкими, що ні відбити, ні протистояти його заклинанням вона не могла.

Дочитавши закляття, чоловік повільно спускав долоню на її обличчя, перетворюючи її на щось. Вона відчула від’єднання від свого резерву, який був повний, але після заклинань, наче застиг. Темна сила, яка дотепер вирувала в ній, також застигла. Відчувалась лише холодна пустота і безвихідь.

Коли чоловік закінчив, подивився на своє творіння і прошепотів:

- Тепер ти готова. Рушаймо! - повільно провів пальцем по її щоці і хижо посміхнувся.

Він обхопив її за пояс і, як ляльку, поклав собі на плече. Вона не пручалася і, взагалі, вже нічого не відчувала, бо була заморожена, наче й нежива зовсім. З непритомним тілом Калдіус зник з кімнати і перемістився до лісу.

Темний впевнено йшов лісом, у якому навіть стежок немає. Підійшов до старого дерева, яке поволі вмирає від того, що поховано під ним. Вже кілька століть це дерево не родило жодного плода, жодного листка, а просто стояло і сохло під дією отруйної сили.