РОЗДІЛ 12. ПОЛЮВАННЯ НА ПРАДАВНЮ РОЗПОЧАТО

Потрапивши до Світлого Палацу, Віктор, стрімголов побіг перевірити стан прадіда, бо його слабкий голос налякав Віктора. Добігши до покоїв Нілона, хлопець дуже обережно, не поспішаючи, відчинив двері і тихесенько підійшов до прадіда, поклав руку на чоло і полегшено зітхнув. Здоровий. Спить. Так само тихенько вийшов, зачинив двері  і спустився у вітальню. 

За тиждень його відсутності вітальня перетворилася на справжню лабораторію, в якій посередині стояв великий стіл, повністю завалений книгами, а навколо - невеличкі столи, на яких акуратно складені пучками трави, різноманітні свічки, розставлені баночки з кольоровими зіллями і есенціями, папірці з, нашвидкуруч написаними, закляттями, формулами та рецептами.

Вільмер сидів у своєму кріслі, читав закляття, що написала Алессія, яка сама, наразі, магічила з приготуванням зілля. Вільмер відчув наближення Вічного і відірвав свій погляд від книги. Алессія також відставила свої зілля і підбігла до сина, мовчки обійнявши.

- Світлого вечора. А де Клара? - крутив Віктор головою у пошуках дівчини.

Раптом з-за купи книг визирнула новоспечена білявка, піднявши руку і показавши, що вона тут. Побачивши Вічного, Клара схопилася зі стільця, від її різкого руху, кілька книг з грохотом впали на підлогу, сіла в реверансі і привіталась:

- Світлого вечора, Ваша Величносте! Перепрошую за безлад...

Віктор підійшов, підняв книги, поклав їх на стіл і легенько доторкнувся до її ліктя, щоб вона підвелася.

- Кларо, не треба дотримуватися етикету. Ти увійшла в родину у статусі моєї сестри, тому, будь ласка, без церемоній.

- Так, Ваша Величносте, добре.

- Рідні звуть мене Вік, або ж Віктор, називай і ти мене так. І давай на ти!

Вільмер, дочекавшись поки молодь домовиться, почав нараду щодо загублених душ та прокляття, яке наклав Гравібус на Віктора. Першочерговим питанням було знайти бодай якісь відомості про Прадавню.

- Мілвус з Малумом розповіли, що дійсно, існувала колись давно Прадавня, проте вона безслідно зникла. Подробиць її зникнення ніхто не знає.  Ніхто про неї не чув і не бачив вже кілька столітть. Окрім хитрого Калдіуса. Проте, навіть, якщо вдасться його розшукати і допросити, немає впевненості, що вона приходила до нього у справжньому обліку, без магічної личини, - почав Вільмер, та Віктор його перебив.

- Я знищив Калдіуса, і перед тим прочитав його минуле. Місце, де зараз ховається Карга він не знав, але саме він і звільнив цю безтілесну Сутність, використавши тіло невинної Темної.

Якщо вона така могутня, то якими ж силами можна її подолати? Віктор, маючи пам’ять Гравібуса знає, як зв’язатися з Каргою, проте наразі це не потрібно. Ментальний зв’язок навряд допоможе знайти її лігво. Віктор, маючи повну силу Вічного, відчуває, що Прадавня вже якимось чином здогадалася, що він її розшукує.

Клара, послухавши розмову чоловіків, долучилася до обговорення. Завдяки прочитаній літературі, вона вже мала деяку уяву про ситуацію, що склалася. Тому, попросивши дозволу у Імператора, виклала свої припущення: "З побаченого у видінні Віктора, можна припустити, що лігво Прадавньої знаходиться у скелі або ж у горі, бо стіни її лігва здалися кам’яними і холодними. Ні Темну Імперію, ні Світлу я не бачила, бо ніколи не подорожувала, проте з прочитаних книг знаю, що на території Світлої Імперії гір та скель немає, проте вони є на Темній стороні.

Інші держави Алтіору я не розглядаю, тому що вони й досі за магічним кордоном. А, як нам відомо, Карга приходила до хитрого Калдіуса, щоб укласти договір. Це є доказом того, що вона, ховається у горах Темної Імперії, бо вже як більше ніж триста років ніхто з живих не може подолати ті кордони, які встановив Гравібус. 

Ще нам відомо про те, що її сховок зачаклований і ми не знаємо, якою магією користувалася Прадавня при встановленні щитів. І просто полетіти в гори і шукати її там - безглуздо. Проте, я пам’ятаю з розповіді мами Алессії, що один раз у неї вийшло переміститися у невідоме їй місце, яке вона бачила тільки уві сні. Тобто, теоретично Віктор може туди просто заявитися..."

- Невже все так просто? - запитав Вільмер, поглянувши на дівчину. - Перемістився і все?

- Ні, містере Вільмер, все дуже не просто. Річ у тім, що я думаю… Ні, я майже впевнена, що у Віктора з Каргою існує певний зв’язок і вона може за нами спостерігати через нього.

Клара трохи мовчки постояла, наче групувала думки у якусь логічну структуру, а потім продовжила: "І правда, коли Карга через Калдіуса наділяла Гравібуса своєю силою, вона цілком могла встановити за ним спостереження, яке передалося Віктору у своєрідний спадок. Бо як ще пояснити те, що вона знає і про прокляття, і про видіння? Більше того, вона зверталася до Віктора у цьому видінні. Це свідчить про наявність зв’язку. Тому не можна до неї просто так піти, бо вона вже знає про наміри Віктора. Необхідно розірвати зв’язок. Проте як це зробити, я не знаю… Можливо є відповідь у пророцтвах."

Після промови дівчина знову сіла за читання і обрала ті самі "Пророцтва" Вільяма. Занурившись у читання і переклад тексту, вже не чула подальшої розмови. 

Вільмер з Алессією обговорювали можливі способи розірвання зв’язку та поволі почали сперечатися. Алессія має досвід розірвання зв’язку з чужими силами. Саме так вона врятувала тата Кредуса і бабусю Фелісію. Та Вільмер, згадуючи ті часи, і відчуваючи загрозу здоров’ю Алессії та Віктора, був категорично проти використання цього способу, бо ніхто, насправді не відає, які сили має Прадавня і яким саме чином встановлено зв’язок.