РОЗДІЛ 9. ВИРІШАЛЬНА БИТВА

Очікуючи на атаку, Віктор наказав Дракону не втручатися, допоки ситуація не вийде з-під контролю, або поки він сам не попросить допомоги.

Віктору не обов’язково бачити Гравібуса, щоб знати, де він знаходиться, бо відчуває божественну силу напівбога і готовий до атаки. У руці запалив вогняну кулю червоного кольору, піджививши її своєю божественною силою та поволі повернувся, бо очікував нападу ззаду. Вічний з’явився раптово і одразу заметав у Віктора безліч блискавок зі словами:

- Ти! Нікчемний чародію, син такого ж нікчеми! Невже ти думаєш, що зможеш подолати мене, Вічного? Я набагато сильніший ніж тоді, коли божевільний Вільям писав свої пророцтва. Я розчавлю тебе, ти й не помітиш! - перейшов Гравібус на крик.

- Ти не злякаєш мене. Твої погрози жалюгідні! - ухиляючись від блискавок, намагався перекричати вий вітру Віктор, закидаючи Вічного, у відповідь, вогняними кулями.

Несила стримувати і уникати ударів Віктора, Вічний, стрімко піднявся у повітря і заметав величезними вогняними кулями у всі боки і там, де вони падали і розривалися, загорялася земля. Віктор насилу встигав знешкоджувати вогняні снаряди, ціллю яких був Палац, знищуючи їх блискавками. Буревій, набираючи обертів, не на жарт розвіював вогнище від вибухів навкруги. Парк поволі обертався на суцільне полум’я.

Вільмер спостерігав за боєм з вікна братових покоїв, поки Алессія намагалась врятувати Нілона. Вона абстрагувалась від шуму бурі й бійки, сконцентрувавши всю увагу на пораненні від "Зубу Дракона". Ця зброя – темна і дуже сильно зашкодила світлому резерву Нілона. Необхідно спочатку нейтралізувати дію темного впливу на магічний резерв, а потім зцілювати тіло. Якби Нілон затримався у Вічного ще хоч трохи, процес "темного отруєння" став би безповоротним. 

Хлопці вчасно встигли прикликати його і видрали свого прадіда з лап смерті. Тепер все залежить від Алессії. Вона усвідомлює відповідальність, тому попросила Вільмера поставити щит, щоб захищав не тільки від атаки Вічного, а й ізолював від усіх звуків. 

Вільмер поставив непробивний купол на Алессію з Нілоном і, одразу ж, створив щит, над усім Палацом, щоб Вічний не влучив вогнем у будівлю. Вогонь з рук Гравібуса падав так рясно, як злива. Віктор, зрозумів, що самому не впоратися, подумки дав команду Мілвусу: "Друже, допомагай!"

Раптом, з неба, прямісінько на Гравібуса впав потік магічного вогню, який випустив із своєї пащі розлючений Дракон. Одежа Вічного де-не-де загорілася, проте він потушив своїми долонями і засміявся. Це відволікло його від вогняної атаки і він підняв голову на небо.

- Змію! Давно не бачилися! - і метнув у Дракона червоний промінь, який вправно відбив Віктор, піднявши руку.

Червоний промінь відбився, наче від дзеркала і повернувся до Вічного з такою силою, що він не втримався у повітрі і впав на землю. Швидко підвівся і наставив руки над головою, долонями вверх, щоб захиститися від наступної атаки Дракона. А Змій, в свою чергу, швидко підсилив захисний щит Вільмера на Палаці, додатковим куполом.

- Якщо захочу, зайду! Ваші сміхотворні захисні щити – дитяча забава! – злевітував Вічний і миттєво зник.

З’явився біля щита, бо не зміг його пройти у своїй невидимій формі, матеріалізувався і впав, вдарившись об захист. Здивований, підвівся і оглянувся на всі боки. Дракон продовжував атакувати Вічного з повітря і він поволі почав втрачати резерв, бо стримати магію Одвічного – не аби яка справа і потребує багато сил.

Віктор відчув, що Гравібус почав слабшати, посилив свою атаку, використовуючи не тільки кулі, а й блискавки. Гравібус, щоб спантеличити нападників почав зникати і з’являтися у різних місцях так, що вправно уникав як вогняних пострілів Дракона, так і від атаки Віктора. Зникаючи і з’являючись, він мерехтів, щоб збити атаку нападників, та все ж продовжував бесіду.

- Може й руда зрадниця тут? У Палаці? Де ти ховаєш її? Це моя власність, Вікторе, ти маєш видати її мені! - наказним тоном закричав Вічний.

- Ти звик, що всі підкоряються твоїй жорстокій силі, та Клара не боїться тебе! Ти не маєш влади над нею. Вона знаходиться на території моїй Імперії, а тут люди вільні, а не раби, як ти собі вигадав. Змирися, вона не твоя. Вона ненавидить тебе більше за всіх! - прокричав Віктор і кинув у Вічного світлу, розривну кулю, але той ухилився.

- Не смішіть мене, дітки! Ви вважаєте себе могутніми? Не хочу вас розчаровувати, проте маю відкрити вам гірку правду. Ви – нікчемні чародійчики, які не можуть користуватися своїми силами. І ніколи не зможете, бо я повбиваю вас сьогодні! Усіх! Твоя матуся вже зцілила того старого? Він потрібен мені. І Ігніс, на додачу, я теж заберу!

- Її ім'я - Клара, якщо ти не знав. Ігніс зникла сьогодні вранці, змирися з цим.

Клара стояла біля вікна вітальні і спостерігала за битвою у палаючому парку. Вона всім серцем бажала знищення батька-монстра, щоб навіть праху не залишилося, щоб нічого було навіть хоронити, бо була впевнена, що ні земля, ні небо не приймуть найжорстокіше створіння всіх часів.

Відчуваючи, що Вічний слабшає, послала сигнал Вікторові, що Гравібус втрачає сили, вона відчуває це. Вже час застосовувати закляття стазису. Віктор подумки дав команду Георгу, щоб той починав заговорювати кров Вічного. Георг почав читати закляття і потроху, синхронно зі словами, почав капати темну, густу кров на підлогу. Коли краплі виливалися з баночки, сповільнювали рух падіння, відповідно до слів закляття і до підлоги не долітали, а, заморожені, зависали у повітрі.