РОЗДІЛ 5. ВТЕЧА ВІЧНОГО. НАЙТЕМНІШІ ЧАСИ ТЕМНОЇ ІМПЕРІЇ.

Поява Калдіуса у в’язниці вдруге, ще й у ніч сильного знамення здивувала і розізлила Гравібуса.

- Чого явився, зраднику? Що ще ти не зробив для тих Світлих? Давно прислужуєш їм? - моторошно закричав і його очі налились кров’ю від нестримної люті.

Побачивши, як його підданий знерухомив охоронців, заспокоївся і запитав:

- Звідки така сила? Це не пересічні Світлі, а могутні воїни. Як ти так легко їх підкорив? Я знаю всі твої сили, такої ти не мав ніколи, тому доповідай!

- Це не мої сили, я отримав їх по договору і ти, Вічний, маєш за це розрахуватись. Маю запозичену силу і для тебе. Я порушив твій наказ, проте іншого вибору не було. Подробиці пізніше, - швидко відчеканив слова і запитав, - блискавку створити можеш? - Гравібус подивився на свою долоню, де вже сформувалась блискавка, і ствердно кивнув.

Прочитавши закляття над магічним замком, Калдіус дав знак Вічному, щоб той метнув блискавку, бо дзеркальний захист знято, за використання тієї ж запозиченої сили. Розтрощивши замок, Гравібус штурхнув ногою грати і вони з гуркотом розвалились. Підійшов до свого рятівника і простяг до нього руки в очікуванні на нові сили.

Калдіус також простягнув руки, торкнувшись долонь Вічного. Щойно їхні руки стикнулись, Калдіуса затрусило і з долонь линула невідома сила, яка сіро-зеленим димом входила у Гравібуса. Коли процес передачі завершився, Калдіуса перестало трусити, і у Вічного промайнув зелений вогник у очах.

- Ти звільнив ту, яку я так важко поховав? - гримнув Вічний.

- Так, повелителю, - низько поклонився Калдіус, - іншого виходу я не вбачав, пробач, що порушив наказ. Проте вона наділила тебе силою поглинати чужі життєві сили, щоб зміцнити свої… - виправдався підданий.

- Ціна? Яку ціну запросило те ненаситне створіння? - Гравібус добре знав принцип дії магічних договорів, тим паче знав те створіння особисто, тож усвідомлював масштаб.

- Сто Світлих душ…

- Зрозуміло. Рушаймо вже з цієї смердючої в’язниці! – прогремів голос Вічного і він приступив до відновлення сил, поглинаючи життя своїх колишніх охоронців.

Отримавши підживлення своїх сил,  Вічний створив туман переміщення, який з легкістю підхопив його і Калдіуса та поніс їх у Тенебрис. Дорогою Вічний думав про народження Переможця, яке відчув вночі. Також він відчув і присутність Одвічного. Усвідомивши, що Дракон добровільно присягнув Переможцю, занепокоївся, проте вирішив набратися сил і вбити малого до того, як він виросте. Адже немовля ще замале, щоб битися з Вічним, хоч і таким слабким, як він сам себе почував. Стіни в’язниці весь час, поки він там перебував, поглинали його темні сили, які він, все ж, зможе відновити згодом. Потрібен час. А божественні сили не відновляться самостійно, необхідно їх забрати у малого. Бо саме половина тих сил належить зараз немовляті.

Дорогою до Темної Імперії, Калдіус розповів Гравібусу всі подробиці договору з Прадавньою і пояснив, як саме той має постачати душі.

Перед зоряним знаменням Прадавня з’явилась у маєтку Вічного, де переховувався Калдіус, і вони домовились про співпрацю, уклавши угоду від імені Гравібуса. Вона наділила Темного силою, щоб ніхто, ні Світлі, ні Темні, не змогли його прочитати та відчути. Єдиним недоліком було те, що Калдіус мав назвати Світлим своє справжнє ім’я, бо чари розвіяться. Прадавня попередила його, коли дізналась, що він організовує підміну і має з’явитися у Світлих замість іншого Темного, якщо він назветься іншим ім’ям, то чари розвіяться і Світлі не залишать його живим. План порятунку Вічного не спрацює і всі програють.

Вона також дала йому сили, які він мав передати Гравібусу, бо сам не мав достатнього резерву для їх використання. Суть цієї сили полягає в тому, що, зробивши певний рух рукою і проказавши коротке закляття, людина, яка підпадає під дію цієї сили, просто переміщується у її астральний полон, а для цілого світу просто зникає. Ніхто не може знайти чи відчути людину, бо чари тієї Сутності створюють своєрідний кокон, який не пропускає ніяких сигналів. Якщо хтось потрапляє до кістлявих рук тієї Прадавньої, то про ту людину можна забути. Та вона не вбиває одразу, а використовує, так звану, здобич для того, щоб харчуватися магією і підживлюватись людськими стражданнями… Жертви помирають в залежності від своїх магічних сил. Найсильніші живуть довше, якщо це можна назвати життям… А помирають від виснаження у страшних муках, які годі й уявити.

Отримавши сили Прадавньої, Вічний отримав, на додачу, ментальний зв’язок із Сутністю для спілкування за потреби. Місце свого перебування вона приховує від усіх, бо не хоче, щоб її хтось турбував, навіть Вічний.