Глава 10: «Кінець першої частини — або початок справжньої історії»

Маркіель перегорнув останню сторінку першої частини. Його голос став спокійним, майже буденним, ніби він розповідав не про долю цілого народу, а про звичайний вечір.
Маркіель:
Ліхт побіг не додому, як ви могли подумати. Він побіг у ліс — туди, де, за чутками, ховалися партизани. Він біг швидко, серце калатало від адреналіну й надії. Ліс поглинув його — темний, густий, повний шепоту листя й тіней.
Ліхт (кричить, запихавшись):
Партизани! Виходьте! Мені треба з вами поговорити! Ау! Є хто тут?!
Він біг далі, озираючись, кричачи в темряву.
Ліхт (голос хрипне):
Партизани! Ви тут?!
Через 30 хвилин він виснажився. Зупинився, сів на повалене дерево, важко дихаючи.
Ліхт (втомлено, собі):
Походу то були просто чутки… Треба вертатися.
Він озирнувся навколо. Темрява згустилася. Дерева здавалися незнайомими.
Ліхт (тривожно):
А де я взагалі? Знаю, що це ліс… А звідки я прибіг — не пам’ятаю. Що тепер робити?
Раптом — з-за кущів висунулася рука. Швидка, сильна. Вона схопила Ліхта за комір і затягнула в кущі. Він навіть не встиг крикнути.
Маркіель закрив книгу. У кімнаті запанувала тиша. Синє полум’я в каміні затріщало востаннє й згасло до слабкого мерехтіння.
Маркіель (спокійно, дивлячись на нас):
Ну от. Тепер у нас одих.
Корвін (здивовано):
У сенсі — одих?
Дрейк і Аріон (разом):
Так, який одих?
Маркіель (усміхаючись, підводячись):
Звичайний одїих. Я вам зараз чаю зроблю.
Він підійшов до маленького столика в кутку, де вже стояв чайник і чашки. Запах трав’яного чаю повільно розлився кімнатою.
Корвін (підозріло):
Спасибі… А коли продовжиш?
Дрейк:
Так, коли продовжиш?
Маркіель (розливаючи чай):
Не знаю. Усе залежить від читача.
Дрейк (здивовано):
У сенсі — від читача?
Маркіель (пожимаючи плечима):
Та так. Чи хоче читач продовження, чи ні. Хто зна — може, читачу стане нудно. Його діло.
Він простягнув чашки нам трьом. Ми взяли їх автоматично, але ніхто не пив. Усі дивилися на нього.
Маркіель (усміхнувшись):
Ладно. Усім пока, хто читав!
Він помахав рукою — легко, ніби прощався зі старими друзями.
Дрейк, Корвін і Аріон переглянулися. Потім разом помахали руками.
Дрейк / Корвін / Аріон (в унісон):
Пока! Може, ще зустрінемося… з вигаданими читачами.
Маркіель кивнув. Книга закрилася з тихим клацанням. Кімната почала тьмяніти. Полум’я згасло повністю.
Кінець першої частини.