Глава 6: «Кров не питає дозволу»

Маркіель саме збирався продовжити, коли я не витримав. Його голос уже став ритмічним, як серцебиття старої книги, але в мене в голові крутилося одне й те саме питання — і воно не давало спокою.
Корвін (різко перебиваючи, голос напружений, крила злегка розправлені):
Маркіель, зачекай. Навіщо ти нам це все розповідаєш? Ця історія нас нічим не пов’язує. Але ж ти казав — там будуть відповіді. Чому ми стали героями? Де ця частина?
Маркіель (підвів погляд від книги, очі спокійні, але блиснуло щось гостре):
Так. Ви хочете почути реальну правду. Не те, що ви бачили в підручниках, не те, що люблять приховувати в офіційних хроніках. У мене записано все. Кожна деталь. Кожна крапля крові, кожна сльоза, кожна зрада. Поняв, Корвіне?
Корвін (стиснувши щелепи, кивнув):
Та поняв.
Маркіель (усміхнувшись кутиком рота):
Харашо, що поняв. Можна продовжувати?
Корвін (тихо, але твердо):
Давай.
Маркіель перегорнув сторінку. Синє полум’я в каміні затріщало, ніби погоджуючись.
Маркіель:
Я точно пам’ятаю, де зупинився — на Ліхті. Повернемося до подій, коли Ліхт побіг обідати з сім’єю.
Ліхт Чорноплотний народився від змішаного шлюбу. Батько — знатний білий ельф, чистокровний, з давньої лінії. Мати — з простого темного народу, з вулиць, де світло рідко заходить. Батько ненавидів темних ельфів усіма вдихами душі. Але був один нюанс: він любив свою дружину. І сина. У Ліхта текла кров обох — біла й чорна, як день і ніч в одному тілі.
Десь у саду їхнього маєтку.
Стіл був накритий святково: біла скатертина, свіжі квіти, торт із срібними свічками. Мати Ліхта стояла з посмішкою, очі сяяли.
Мати Ліхта (ніжно, обіймаючи сина):
О, синочку, ти вже встав. Вітаю тебе з днем народження! Тобі сьогодні вісімнадцять. Бажаю всього найкращого — здоров’я, сили, любові…
Ліхт подивився на стіл. Торт виглядав ідеально. Але в грудях уже щось стискалося.
Батько Ліхта (голос низький, впевнений):
Синку, я теж тебе вітаю. Мій подарунок… я вже домовився з одним другом зі знаті. У нього є дочка…
Ліхт насторожився. Він знав цей тон.
Ліхт (перебиваючи, голос напружений):
І що ти цим хочеш сказати?
Батько Ліхта (усміхаючись, ніби це найпростіша річ у світі):
Тобі вже вісімнадцять. Я хочу тебе одружити з нею. Кажуть, вона дуже красива. І головне — чистокровна біла ельфійка, зі знаті.
Ліхт відчув, як кров прилила до обличчя. Не від сорому — від злості.
Ліхт (голос тремтить від гніву):
Я відмовляюся. Я люблю іншу!
Батько різко встав. Його обличчя спотворилося.
Батько Ліхта (кричить, голос гримить):
Я не питав твоєї думки! Буде так, як я сказав. Поняв?
Ліхт (очі блищать, кулаки стиснуті):
Тоді святкуйте без мене. У мене пропав апетит. І ще — о 12:00 я піду з подругою. Проведу вечір з нею.
Батько Ліхта (голос став тихим, але отруйним):
З тією Лілією? З тією темною ельфійкою? Я тебе нікуди не відпускаю. Ти мене зрозумів?
Ліхт (повільно, але твердо):
Мені твого дозволу не треба. Мені вже вісімнадцять. Я можу робити все, що хочу.
Він розвернувся. Не глянувши на торт, не сказавши ні слова матері, пішов до своєї кімнати. Швидко переодягнувся, схопив гроші, які лежали на тумбочці, глянув на годинник — 11:55. П’ять хвилин. Він вибіг з будинку, не зачиняючи дверей.
У саду залишилися батьки. Мати мовчала, очі повні сліз. Батько дивився йому вслід, стискаючи кулак так, що кісточки побіліли.
Маркіель закрив книгу на мить. Тиша в кімнаті стала важкою.
Маркіель (тихо):
Це був останній раз, коли Ліхт Чорноплотний ще був просто сином.
О 12:00 він зустрів Лілію.
Але те, що сталося далі…
змінило все.
Дрейк сидів, стиснувши руки в кулаки. Аріон дивився в полум’я — його обличчя було кам’яним, але крила тремтіли. Я відчув, як у грудях щось стиснулося.
Корвін (шепотом):
Що сталося о 12:00?
Маркіель (подивився прямо на мене):
Далі… кров. І рішення, яке не можна скасувати.
Він перегорнув сторінку. Полум’я в каміні стало червоним — ніби кров’ю.
І ми зрозуміли: ця історія вже не про кохання.
Вона про те, як один день народження стає початком