Глава 3: «Коли королівства впали, а імперія народилася в крові»

Маркіель сидів у кріслі, книга лежала на колінах відкритою, сторінки жовтіли в синьому світлі каміна. Його голос став глибшим, повільнішим — ніби він не просто читав, а витягував слова з глибини тисячоліть. Ми з Дрейком і Аріоном мовчали, хоч у грудях усе кипіло. Дрейк нервово постукував пальцями по коліну, Аріон стояв нерухомо, тільки крила злегка тремтіли — єдиний знак, що він слухає.
Маркіель (голос низький, ніби оповідач біля багаття):
Історія починається ще до народження планети. Планету звуть Пантеломейн. Найближча зірка — Сватання. На Пантеломейні жили чотири раси. Перша — ельфи. Друга — люди. Третя — феї. Але не звичайні феї. Вони були з людським зростом…
Дрейк (перебиваючи, з іронічною посмішкою):
Кому це ти кажеш? Ми знаємо. Це ж наша планета.
Маркіель (усміхаючись, не відриваючи очей від книги):
Хтозна.
Корвін (зітхаючи, голос втомлений):
Що, знову не скажеш про якихось читачів?
Дрейк і Аріон (разом, з ноткою роздратування):
Де твої читачі? Чого ти їх не називаєш?
Маркіель (піднімаючи брову):
Ви хочете почути, як стали героями? Тоді мовчіть.
Ми переглянулись. Дрейк знизив плечима, Аріон просто кивнув — коротко, різко. Ми всі разом відповіли:
Корвін / Дрейк / Аріон (в унісон):
Так.
І замовкли.
Маркіель (перегортаючи сторінку):
Де ми зупинилися… А, точно. Феї були не звичайні. Щоб сховатися від людей, які полювали на них, вони спеціальним порошком посипали себе й виростали до людського розміру. Але крила… крила залишалися . Їм доводилося ховати їх під одягом. Четверту расу ви дізнаєтеся пізніше. Вони жили в засніженому регіоні.
Коли всі раси стали розумними, вони захотіли побудувати перше королівство. Першими були ельфи. Вони звели Ельфрейм зі столицею Ейферія. Другими — люди. Королівство Велесградське — на честь річки Велес, столиця Град. Третіми — феї. Завдяки здібностям літати вони обігнали всіх у будівництві.
Аріон (холодно, не відриваючи погляду від Маркіеля):
Так скажи хоч — ми знаємо, а твої «читачі» ні. Як називалося їхнє королівство?
Маркіель (усміхаючись):
Фейгрейт. Столиця — Фейград.
Він зробив паузу. Синє полум’я в каміні затріщало, ніби підслуховувало.
Маркіель:
Ви думали, я назву четверту расу? Ні. Пройшло сто років. Перший стрибок науки й релігії. Перші війни. Але це нудно. Наша історія починається в 1150 році.
Тоді повстали народи, які жили в цих королівствах. Вони об’єдналися й назвали свою державу — Імперія Елдора.
Дрейк (збуджено, очі блищать):
О, я знаю, що зараз буде…
Маркіель (різко):
Тихо. Молодець, що знаєш. Але читачі не знають. Спойлери не потрібні.
Дрейк (про себе, в думках, але ми почули):
Оп’ять він про своїх читачів…
Маркіель (продовжуючи):
У цих королівствах завжди були меншини. У ельфів — темні ельфи. Їх притискали білі ельфи. Вважали їх порчею раси. Треба винищити. Темних ельфів гнали, вбивали. Але влада короля Зігмунда Першого не зрозуміла: коли вони самі запустили процес самознищення.
Поки ніхто не дивився, темні ельфи почали об’єднуватися в групи. Проводили диверсії. Їх об’єднав Ліхт Чорноплотний. Коли королівство ослабло — він влаштував повстання.
Влада не хотіла втрачати трон. Зігмунд Перший кинув усі сили на придушення. Так сталася Печальна битва під Вінтанією.
На боці старого королівства — приблизно сто тисяч воєнних.  І на боці Повстанці — прості темні ельфи, городяни — двадцять п’ять тисяч. Але…
Дрейк (не втримавшись, шепотом):
О, я знаю, що зараз буде…
Маркіель (піднімаючи палець):
Тихо.
Він зробив паузу. Кімната ніби потемніла.
Маркіель (голос став тихішим, важчим):
Армія старого правління йшла під командуванням генерала Білозерського. Його знали як Убивцю темних ельфів. Він не щадив нікого. Ґвалтував. Заставляв дівчат народжувати — а потім убивав їхніх новонароджених дітей. Перед очима матерів. А потім убивав і їх.
(Він опустив погляд на книгу. Голос став ще тихішим.)
Маркіель:
І це ще не найгірше, що він робив із расою темних ельфів. Читачам краще не знати деталей. Саме тому його ім’я для них — огида. Його називають тільки по прізвиську. Просто Білозерський.
Я відчув, як по спині пробігли крижані голки. Дрейк стиснув кулаки так, що кісточки побіліли. Аріон… Аріон просто стояв. Але його крила — вони розправилися повільно, ніби від злості, яку він тримав роками.
Тиша в кімнаті стала важкою, як свинець.
Корвін (тихо, голос хрипкий):
І що далі?
Маркіель підвів погляд. Його очі блиснули — ніби він бачив не нас, а ту битву.
Маркіель:
Далі… кров. Багато крові. І народження чогось нового.
Він перегорнув сторінку. Синє полум’я спалахнуло яскравіше.
Історія тільки починалася.
А ми вже відчували її смак на язиці — гіркий, як попіл і залізо.