Глава 4: Це справді психолог?

— Владо, ти впевнена, що все гаразд? —  з підозрою подивився на мене детектив, коли ми приїхали на місце.

Це була та сама траса, де мене збила вантажівка. А, отже, і підвал повинен бути десь тут, у лісі неподалік. До речі, про ліс. Осінь уже брала над ним контроль, через що в більшості дерев лишилися самі голі гілки. Опале листя на землі нагадувало стежину лісових фей.

— Тааак... Звісно, — кивнула я. — Що взагалі може статися, якщо я із детективом? І де Ви кажете зробили цей знімок? — змінила я тему, адже не знала, куди йти.

Втім, статися було чому. На мене чекала зустріч з психологом. Зовсім скоро він приїде і не знайде мене. Питання часу, коли про це дізнається Артур, але в мене вже були підготовлені варіанти відповідей на його можливі запитання. Єн також нічого не знає про мою «втечу». Я не стала його попереджати і насилу вмовила Андрія втекти непомітно. Він спершу вагався, але зрештою погодився.

— Гаразд, — видихнув детектив та пішов вперед. — Ходімо, якщо вже прийшли, — гукнув він мене та вирушив углиб лісу.

Йти довго не довелося. Детектив дуже добре орієнтувався на місцевості. Лише декілька разів зупинився, щоб роззирнутися навколо та перепитати, чи добре я себе почуваю. Можливо, він просто хвилювався щодо мого стану, а можливо, давав мені шанс повернутися додому, поки ще не було запізно. Звісно, кидати свою ідею я не збиралася, а за хвилин дев'ять ми врешті дісталися потрібного місця.

— Щось пригадуєш? —  Андрій оглянувся навколо. — Як потрібна допомога, то ти тільки скажи.

Я похитала головою й роззирнулася. Дерева були такі ж, як у спогаді. Якщо я не помилялась, ліворуч має бути підвал, про що я й сказала детективу. Він підійшов до того місця, розкинув листя і...

— Ти впевнена, що це саме те місце? — подивився він на мене з-за спини, потім підвівся і відійшов убік. На тому місці нічого не було.

— Цього не може бути!

Я підбігла до детектива і сама стала розкидати листя в різні боки. Втім, під ними була лише гола земля. Невже підвалу ніколи не існувало? Подібного я навіть не могла уявити. Він точно мав бути! Доказом були мої спогади. Не могли ж вони створитися ні з чого? Саме з цією думкою я почала наполегливіше шукати потрібне місце. Детектив не став мене спиняти, а навіть допоміг, оглядаючи інші ділянки, поки раптово не підбіг до мене, схопивши за праву руку.

— Ти чула це? — запитав він, показавши жестом «тихо», а сам став оглядатись. Втім, нікого, крім нас, я не бачила.

Андрій заступив мене собою і потягнувся до зброї, різко діставши її й прицілившись кудись убік.

— Виходь! — вигукнув він.

— Ой, божечки, — пролунав трішки грубий та водночас м'який голос з-за дерева, звідки вийшов з піднятими руками високий чоловік. Він мав коротке сіре волосся й такого ж кольору довге пальто, а в лівій руці тримав дипломат. — Куди ж тебе занесло, Владо? — оглянувся він навколо. — Артур явно буде розлючений, якщо дізнається про це, — він зробив паузу та пильно подивився на мене своїми сірими очима.

— Владо, ви знайомі? — запитав детектив, не відводячи погляд від незнайомця. Він був готовий у будь-який момент вистрілити, але незнайомця це зовсім не хвилювало. Навпаки він почав впевненіше наближатися до нас.

— Знаєте, Андрію, — очі незнайомця звузились, а голос став більш вороже налаштованим, — Вас можуть не правильно зрозуміти, коли Ви «викрадаєте» дівчину й ведете її в ліс, — розвів він руками та продовжив: — Та звідки вона може мене знати, якщо не додала до контактів, — незнайомець зробив жалібний голос і навіть прикрив обличчя долонею, дивлячись повз неї на мене. — Я — Марк, психолог від пана Артура для Влади. У нас мав бути сеанс о 12:01. Утім, я очікував подібної поведінки. Тому попросив Артура установити програму, щоб знати про місцеперебування Влади. Я був здивований, коли побачив Вас у лісі.

— Чому тоді було не зателефонувати Владі? Або в поліцію? Невже так переживали, що відразу направилися сюди? — детектив до останнього не довіряв Марку.

— Я їхав до Влади, коли отримав сигнал, що вона покинула дім. Спершу хотів відразу зателефонувати Артуру, але якщо це була ініціатива Влади, тоді Артур не знав би про це. Тому я вирішив поїхати вслід. Точніше назустріч, я ще на початку траси здогадався про ваш маршрут. Звісно, й машину Вашу побачив, номери мені здалися знайомими. Зрештою, я й зустрів вас тут.

— Для чого тоді ховалися за деревом? — продовжив свій допит детектив.

Я була цілком згодна з ним, адже ніякий психолог не став би цього робити. Лише божевільний. Або з додатковими послугами... Артур, напевно, обрав другий варіант…

— Ааа, Ви про це, — куточки губ Марка злегка піднялись, чого не помітив детектив. Це, здається, було адресовано лише мені. — Мені написав Артур. Запитав, чи на місці я. Я спершу відписав йому, а потім Ви вже кричите «Виходь!», ну я і вийшов.

Марк навіть показав чат, де було повідомлення від Артура. Лише після цього детектив заховав зброю. Утім, я залишилась при своїй думці, що все це щонайменше дивно, особливо його ставлення до зброї.

«У нього що, декілька життів, щоб не боятися пістолету?»

— Прошу вибачення, з моєю роботою потрібно до всіх ставитись із підозрою, — вибачився Андрій, заховавши зброю.

— Нічого, я розумію, — відповів тим же Марк. — Це дійсно виглядало «дивно». Якщо ви тут, мабуть, Влада щось пригадала? — він подивився на мене, потім на детектива.

Зрештою, вони обидва повністю зосередилися на мені. Напевно, краще б я знепритомніла, але цього не відбулося. Мовчати було не найкращою ідеєю, тому я відповіла:

— Фрагментами... Я не пам'ятаю точного місця. А підвал… Я гадала, він буде тут, але...

Марк замислився над моїми словами, узявшись рукою за підборіддя й затуливши вказівним пальцем ніс.

— Хм... Це можуть бути окремі спогади, об'єднані в один, — врешті сказав психолог свою думку. — Тобто, скоріш всього ви пробігали десь сповз цього місця, зупинилися, через що добре запам'ятали місцевість. Підвал же міг бути місцем, де Ви довго перебували. Тому спогади й об'єднались в один. Ми зможемо про це детальніше поговорити на наших сеансах. Якщо ви тут закінчили, то нам краще повертатись, — закінчивши, він підійшов до мене, однак детектив встав перед ним.