Пані Д.

— Дупа, — категорично й безапеляційно зазначила Хельда, дивлячись у стелю.

Керефін випірнув з ранкової дрімоти й розплющив одне око.

— М?

За кілька секунд, так і не дочекавшись відповіді, він зацікавлено розплющив друге око. 

— То про що ти? — тихо позіхнувши, він міцно обійняв Хельду, лоскочучи обличчя пасмом волосся. — Граємо в «куди поцілувати», хочеш обговорити політичну ситуацію чи болить?

— Не болить, але все інше так, — зручніше вмостившись в обіймах, Хельда закинула руки за голову. — І ще вчора знов про книгу рецептів питали, коли я вже її писати почну, а я без зеленого уявлення, про що. Тобто така собі… фасеточна дупа. Як очі у комахи, тільки дупа.

— Хороше визначення, піде для начерку про парламент, — Керефін схопив з тумбочки телефон і наклацав пам'ятку. Потім помітив: — З іншого боку, можеш радіти тому, що у тебе красива дупа. Векторність та полярність дуп, хм. Чи як це називається, не знаю, не фізик.

— Полярна дупа — це коли ведмідь білий підкрався, мабуть.

Обоє замислилися, потім Керефін в задумі сказав:

— Коли у когось маленька дупа, а хочеться, щоб була велика, це велика дупа?

— Перехід потенційної дупи в кінестетичну. Тобто недоперехід. І взагалі велика дупова дуальність. Капець, ми такі розумні. 

— Та-а-а, — побожно видихнув Керефін. — А ну, дай оціню.

Многозначно хмикнувши, Хельда перекотилася на живіт і схрестила руки під груддю. Солодко примружилася від поцілунку в поперек, потім, проводячи пальцем по подушці перед носом, протягнула:

— Ще певна дупа полягає в тому, що сьогодні нудну статтю написати треба, а хочеться кілька власних проєктів підігнати. От до речі, бабуся казала, коли хтось сильно бігає, що він в дупу вкушений. Хм… АЙ!!!

— Вибач, я допомогти хотів, — Керефін дзвінко цьомкнув укушене місце, потім поцілував ще раз, повільніше, підтягнувся трохи вище і притиснувся губами до плеча.  — Поки що час є…

Його слова перервала телефонна робоча трель; після сердитого «Так?» по кімнаті рознісся голос схвильований Тормара:

— У нас немає часу! Там в третьому секторі привид напортачив, треба терміново пресреліз з поясненнями!

Рявкнувши «Їду», Керефін відключив телефон.

— Дідько. Це дупа, коли не дають дістатися до дупи.

— Угу, — кисло озвалася Хельда. — Навіть моя дупа вважає, що це дупа. Ти хоч тої. Надери їм блін всім дупи.

***

Власне, це був п’ятий день після того, як Керефін приступив до нових обов'язків. Коли він поїхав на роботу, Хельда погодувала Альду і Бряка, відправила їх гуляти, зварила собі кави, взяла пундик, ще раз потерла долонею вкушене місце (перестарався Керефін з допомогою), і обережно сівши біля вікна, деякий час дивилась просто перед собою.

Останній час клубочився каламутним гірським потоком — то дракон, то відпустка, то другий дракон. Та й Альда, якою б милою вона не була, вносила певне сум’яття. Хотілося вірити, що мама її забере хоча б до настання підліткового віку, бо давати раду підлітково-бунтівній принцесі-бджолі, мабуть, та ще… та сама.

Хельда відпила кави, відкусила пундик. Уявила собі Альду всю в пірсингу і драному одязі, хехнула. Згадала саму себе підлітком, гигикнула голосніше й багатозначніше. Уявила підлітка-Керефіна і засміялася вже вголос.

Потім, усміхаючись, глибоко вдихнула вітер з вікна, що ніс запах трав та квітів — і раптом завмерла.

«Так, стоп, а якщо їх спеціально для запаху насадити? Верхньою нотою можна троянду взяти, вони високі. Нижніми, скажімо, базилік та чебрець. Чабрец можна по ту сторону струмка посадити, він сильно пахне, і якщо запах піде крізь свіжість води, це додасть особливу риму композиції».

Ошелешено струснувши головою, Хельда підняла брову — всяке в житті бувало, але такий напад поетичности трапився вперше. Треба ж таке. Але ідея начебто була непогана, може, Керефіну теж сподобається. Накидавши початковий план і склавши перелік рослин (потім можна буде докладніше подумати), вона нарешті взялася за роботу.

Власне, робоча стаття була нудно-простенька, про курку з пивом. Але не пройшло й кількох хвилин, як дивний настрій охопив знову.

«Від пива пара піде. Пара, як вечірній туман, в якому ховається сенс смаку… Чом би не зробити щось трішечки інше-нове, типу там “Курка в тумані”»?

Ідея захопила так, що Хельда миттю забула геть про все: додала пару інгредієнтів в пиво, натерла курку, ювелірно налаштувала духовку — і скоро таємничий білий туман з пива огортав блюдо так, що самого птаха й видно не було. Кожен шматок доводилося витягати наосліп, наче духмяно-соковиту таємницю — і, хай як, вийшло ефектно. Текстовку Хельда теж почала строчити із задоволенням (чомусь виходило у віршах). Вона писала про пиво і завихрення туману як сенси, про імбир та мінливе відлуння дихання Всесвіту, про розмарин та алхімічну трансформацію нездійсненного польоту.

…Коли на екрані з’явився напис «Повідомлення відправлене», Хельда отямилася й ще більш ошелешено струснула головою. Що на неї найшло? Не за ТЗ вийшло, аж ніяк не по ТЗ. Якщо в редакції розсердяться, це буде ду…

— Стоп! — зойкнула Хельда й аж рот прикрила долонею. — Мене ж ельф за дупу вкусив! Це тому дах їде на філософські красивості?! Ой.

Вона пару разів в задумі пройшлася по кімнаті, швидко написала в редакцію навздогін, що перепише, якщо буде треба, потім, щоб відволіктися, визирнула у вікно. 

Альда грала в медсестру і робила кущу огірків штучний фотосинтез, а от Бряк кудись завіявся. Хельда перевірила пошту (ні, відповіді ще не було), потім, щоб заспокоїтися, переглянула відео, де власне Бряк місив тісто (один з найуспішніших її роликів). 

«Дупою чую, він ще стане зіркою. Навіть сьогодні стане. І що ж — якщо вже з’явилися такі дупоздібності, треба користатися. Хіба мало, скільки це буде діяти». 

Бряк знайшовся в стайні: виявилося, що він набрав купу реп’яхів навколо шиї, а потім вивалявся в вичуханій кінській гриві, так що вийшов химерний маленький лев. От дупка пухнаста.