Книга мовчань 2.0

| вічність |

Ми ж не мусимо більше любити
нікого
Ян Гуцул

Там,
де язик ночі встрягає в шпаринах, –
родиться день, і сонце багряним гачком
торкається краю – якби ж

віднадити мар усіх, ти –
чи зміг би ти вийти?

Від краю до краю тягнеться нитка:
родиться ніч – сонце вкладає між хмар,
торкаючись ніздрями снів. Та якби

знищити зброю пітьми,
щоб більше ніколи вона
не спіткала –
чи зміг би ти вийти
назовні?

Там,
де сон розтікається в горлі, мов мед,
і співи небесні вливаються в сни –
там родиться день.

29–31.01.26

Притулок сирен

Подобається

#1917 в Різне
#360 в Поезія

У тексті є: лірика, вірші, поезія

Відредаговано: 09.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись