Розділ 1. Кого обирає Кристал П’яти Стихій?

Кристал лежав у центрі старої вітальні, де колись бабуся Олена проводила ночі біля свічок, нашіптуючи стародавні закляття. Тепер кімната освітлювалася лише його тремтливим, хворобливим світінням. П’ять уламків — п’ять стихій — зависли над ним, мов зірки, що готуються впасти. Ірис, Терра, Селін, Гейзел та Рен стояли колом, кожна з амулетом на грудях. Амулети… не світилися. Не слухалися. Вперше за весь час вони були холодними, мертвими.

— Він вирішує сам, — прошепотіла Ірис, її голос ледь тремтів від водяної магії, що марно намагалася відгукнутися зсередини. — Кристал… шукає когось.

— Він шукає провідницю, — сказала Терра. — Ту, чия сила витримає зв’язок між світами.

Гейзел з силою стискала кулаки.— Це не вибір. Це покарання. Провідниця… вона ж… Вона не змогла договорити. Селін стала ближче до Рен, щоби та не впала — повітря навколо ледь трималося, магія бриніло, мов розірвані струни.

— Провідниця віддасть себе замість кристала, — завершила вона тихим голосом. —

Хтось із нас… зникне. Тиша впала настільки глибока, що було чути, як тріщить дерево будинку. Кристал різко засвітився. Не золотим, не білим — а блідо-блакитним, що переходив у фіолетовий. Світіння билося, мов серце. П’ять уламків злетіли вище.

— Він починає вибір, — прошепотала Рен.

Згусток світла виріс і перетворився на пульсуючу кулю, яка повільно оберталася в повітрі. Її внутрішнє сяйво змінювалося, торкаючись кожної з дівчат. Спочатку — Ірис. Вода навколо неї здригнулася, але кристал… посірів. Ні. Тоді він повернувся до Терри. Земля під ногами ледь піднялася, але кристал знову… охолов. Потім — Селін. Повітря сколихнулося, створивши легкий вихор, але світіння кристала зникло.

— Він… відкидає нас? — Ірис схопилася за руку Гейзел.

Гейзел відчувала, як її полум’я всередині бореться, вибухає, поглинається тінню. Кристал повернувся до неї. На мить полум’я в її очах спалахнуло яскравіше. Амулет Гейзел тремтів. Світло майже торкнулося її грудей… І раптом згасло.

— НЕ Я? — Гейзел здригнулася. — Але ж вогонь… він сильний…— Але нестабільний, — тихо сказала Рен. — Він знає це.

Тоді кристал зупинився.

Абсолютно.

Без руху.

Без світла.

Усі погляди повернулися до єдиної дівчини, якої він ще не торкнувся.

Рен.

Вона стояла нерухомо, дивлячись прямо у пульсуючу сферу світла.

— Ні… — прошепотіла Ірис. — Не вона.

Терра з болем приклала руку до плеча Рен.

— Це несправедливо.

Селін опустила погляд.

— Провідницею має бути та, яка тримає основу. Рен… ти завжди об’єднувала нас.

Гейзел ступила вперед, майже з викликом.

— Чому вона? Чому не я? Чому не будь-хто інший?!

Кристал відповів сам.

Він вибухнув світлом.

Сліпучим, холодним, як грім у чистому небі.

Світло вдарило Рен у груди.

Амулет блискавки спалахнув — так сильно, що тріщина в ньому на мить зникла.

Потім — тиша.

Кристал упав на землю, розбитий.

А всі уламки повернулися у свої амулети. І лише один продовжував світитися блакитно-фіолетовим.

Амулет Рен.

— Я… провідниця, — прошепотіла вона, не встигнувши відвести погляд.

І дівчата відчули це.Так. Кристал вибрав. І віднині магія вимагала своє. Провідниця — це не звання.

Це жертва.