Розділ 2. Розрив між світами

Дощ почався раптово — з сухого неба, серед ясного дня. Краплі падали на кампус, але не лишали слідів на землі. Вони зникали, перш ніж торкалися трави. Студенти зупинялися, озиралися, ховали голови в капюшони, навіть не усвідомлюючи, що це не дощ. Це був розрив магії. Рен відчула його першою. Раптовий спалах усвідомлення, мов удар струмом, прокотився по хребту. Дівчина схопилася за ланцюжок з амулетом — руна блискавки була теплою, ніби ожила.

— Це не… погода, — сказала вона, зупиняючись посеред проходу.

Ірис одразу відступила ближче.

— Ти відчуваєш щось?

— Більше, ніж “щось”. Це… попередження.

Поряд із ними Терра вже нахилилася до землі.

Трава під її пальцями тремтіла. А ґрунт… дивно хрумтів, ніби в ньому відкривалися

мікротріщини.

— Земля боїться, — прошепотіла вона. — Щось тягне її… розриває.

З боку гуртожитку спустилася Селін, вітер навколо якої став різким і хаотичним.

— Ядерний перепад тиску над кампусом. Повітря… стискається. Так не повинно бути.

Гейзел повернулася останньою — з червоними очима, скуйовдженим волоссям і

амулетом, що світився тривожним полум’ям.

— Вогонь… шепоче, — сказала вона повільно. — Каже, що портал… дихає.

Всі обернулися до неї.

— Як це — дихає? — запитала Ірис, ковтаючи тривогу.

Гейзел підняла долоню. Над нею з’явився невеликий язичок полум’я — але він тремтів, наче бився в істериці.

І раптом… вигнувся догори, ніби його тягнуло невидимою силою до неба.

— Він тягнеться до тріщини, — сказала вона. — Портал… скоро відкриється сам.

РАПТОМ над кампусом з’явилася розбита, темна лінія — як тріщина на склі. Тиша навколо стала такою глибокою, що чути було власне серцебиття. Лінія злегка розширилася. З неї потік холод. І щось мов крик.

— Світ магії… відділяється, — прошепотала Селін. — Це не просто розрив. Це…

відрив.

З тріщини почали випадати іскри — блакитні, зелені, червоні — маленькі фрагменти

чужої енергії. Одна з них впала перед Террою й одразу стала пилом.

— Межа руйнується, — сказала Рен, і її голос став нечутно низьким. — Якщо розрив

розшириться… ми втратимо зв’язок зі світом стихій.

— І тих, хто там лишився, — додала Ірис, її вода заструменіла в повітрі.

Гейзел зтиснула кулаки.— А портал не має падати. Якщо він впаде… темрява прорветься першою.

У цей момент повітря розірвав звук.

Ніби величезне дерево розламали навпіл.

Тріщина збільшилася.

Кампус затремтів.

Амулети на грудях дівчат засвітилися одночасно — і вперше за довгий час синхронно.

— Баланс на межі, — вимовила Рен. — Ми маємо знайти точку розриву. Інакше…

Вона не встигла договорити.

Тріщина зробила різкий ривок убік — до старої лабораторії.

— О ні… — Селін заплющила очі. — Там найслабше міжсвітове поле. Якщо воно

прорветься…

— Портал впаде, — завершила Рен. — І це ще не найстрашніше.

Із тріщини щось… визирнуло.

Темний силует. Згусток тіні.

Очі, що світилися фіолетовим, наче аметист у глибині печери.

— Він тут, — прошепотіла Гейзел.

— Хто? — Ірис здригнулася.

— Той, хто штовхає розрив.

— Наергос?

Гейзел ледве кивнула.

— Його тінь.

І тепер вона дивилася просто на них.