Розділ 5. Випробування Вогню.

Hazel опинилася в арені, що жила власним диханням. Під ногами тремтіла розпечена земля, ніби серце під нею билося в такт її крокам. Полум’я здіймалося довкола величезними хвилями, розгорталося, мов червоні крила, а тоді раптово згасало до тліючого шепоту. Здавалося, що вогонь слухає її — її дихання, серцебиття, кожну найменшу тінь емоції. Тепло було настільки густим, що Hazel здалося, ніби вона стоїть усередині живої істоти, створеної зі світла й жару.

— Ну чудово… — пробурмотіла вона, піднімаючи погляд на химерні язики полум’я. — Емоційний вогонь. Саме те, що мені зараз бракувало.ьУ відповідь полум’я затріпотіло, наче всміхнулося з насмішку. Раптом воно почало змінюватися. Спершу — просто згортатися в спіраль, потім — стискатися, густішати, доки не утворило палаючий клубок світла. Hazel зробила крок назад, але не відвела погляду. Клубок розрісся в тінь, тінь — у фігуру, а фігура — в силует, який вона впізнала б серед тисячі.

Оріон. Його обрис був ідеальним, майже реальним — плечі, усміхнені очі, лінія щелепи, яка завжди здавалася їй надто різкою, щоб бути небезпечно привабливою. Вогонь створив його так точно, що Hazel на мить відчула знайоме тепло в грудях. Те, від якого вона завжди тікала.

— Справді? — вигукнула вона, підкидаючи руки. — Навіть тут?!

Полум’яна постать Оріона не рухалася, лише пульсувала жаром, наче її серце б'ється в унісон з ним. І тоді пролунало.

“Ти боїшся.”

Голос був не голосом — більше відлунням, спогадом, вібрацією в стінах арени. Але Hazel почула його чітко.

— Я не боюся його! — огризнулася вона. Вогонь тремтів, немов чекав продовження. — Я просто… — вона запнулася, стискаючи кулаки. — Просто не знаю, чи можу йому довіряти!

Ці слова вирвалися з неї так щиро, що навіть повітря навколо стало легшим.Полум’я відповіло миттєво: виросло в гігантський стовп, розлітаючись іскрами, що падали довкола, як зорі. Потім так само швидко опустилося, стихаючи до лагідного світіння.

“Правда прийнята.”

Ґрунт під ногами затремтів. Вогняні стіни розступилися, відкриваючи вузький, але чіткий шлях уперед — ніби сама стихія визнавала її силу сказати правду.Hazel вдихнула спекотне повітря, відчула, як жар облизує її плечі, і ступила вперед, не озираючись на палаючу ілюзію позаду.