ЧАСТИНА II — ВИПРОБУВАННЯ СТИХІЙ. Розділ 1. Перший відгук Кристала

Кампус був тим самим — знайомі алеї, розмальовані аудиторії, ранковий шум студентів, що поспішали на пари… Але повітря було густішим, темнішим. Наче світ зробив глибокий вдих і не зміг розслабити плечі. Iris відчула це першою. Кристал П’яти Стихій, що висів у неї на грудях, тихо дзвенів, видаючи майже невловимий імпульс світла. Раз — і вщухав. Два — і темнів на мить. Тиша перед бурею.

— З вами теж щось дивне? — шепнула вона, зустрівшись з подругами під старим платаном.У Terrи потріскували кінчики пальців — жили ніби наповнювалися землею.

У Hazel на шкірі з’являвся червоний відблиск — полум’я поколювало під ребрами. Wren була неспокійна: вітер час від часу збивав її волосся вбік, навіть коли не було жодного подиху повітря.

Celine відчувала холод краплями на шкірі, хоча сонце стояло високо.

— Це не скінчилося, — тихо сказала Celine.

У ту ж мить простір легенько спотворився, наче хтось розсунув повітря руками. Перед

ними постала жінка у срібному плащі, обличчя завуальоване туманом.

— Я — Сивіла, хранителька Врат Міжсвіття, — промовила вона. — Ви зупинили

темряву… але не перемогли її. Тож кожна має пройти випробування, що пробудить вашу стихію. Кристал у Iris здригнувся. Сивіла продовжила:

— Без цього світ лишиться відкритим для того, що шукає шлях назад.

Коли жінка зникла, дівчата мовчали. Iris мимоволі поглянула вбік — і зустрілася з очима Леона. Він швидко відвів погляд. Але коли подумав, що вона не дивиться — знову глянув. Трохи занадто уважно. Трохи занадто довго.

— Він поводиться… дивно, — хмикнула Hazel.

Iris не відповіла. Бо відчувала: так, дивно. Але не тільки це. Наче він щось знав. Щось про неї.