Книга Друга
Хто любить слухати...
Хто любить слухати, хай знає,
що в світі кращого немає,
за розповідь старих людей
про дні, які давно минули.
Не думай, що вони забули,
вони тобі не скажуть все.
Бо спомини гіркі бувають,
і душу рвуть, і серце крають,
тож серцем слухай, слухай вухом,
як голос, що бринить бджолою
з тобою ділиться журбою.
Посидь, послухай, поспитай,
та все оте на вус мотай.
І ми приходили, бувало,
послухати. Та часу ж мало.
Як молоді - то все біжим.
Старому ж - є що розказати.
Розповісти. Чи й прибрехати.
Та побрехенька не зі зла.
Бо він таке на світі бачив,
Що серце, зкровлене, гаряче,
Заборонило те казать.
І правди нам не варто знать,
Так думає, а як згадає -
Тихенько сльози витирає.
І нам того не хоче дать.
В саду сидим. (Хрущі та вишні).
А дід старий, аж ледве дише,
і забувається слова.
Рукою лоба тре, бо згадка -
Немов тоненька з дошки кладка.
Хитнулась - й ще щось ізгадав.
А скільки ж всього розказати?
Чи “як воли”… Чи “як в салдати”…
Чи “як на свайбі танцював
з собакою Василь Торочний”.
Чудне було. Не п’яний, точно.
Собака був…
Та й замовчав.
І ми сидим, чекаєм знову.
А дід пригадує життя.
Усе - не встигне розказати.
Та все не встигне й пригадати.
Таке воно.
Буття.
15/09/2023
Відредаговано: 23.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
