На визволення Херсону...

Бачу: на площах і радість, і сльози:
«Наші вже тут!
Так ми боялись, чекали - ану ж не прийду́ть…
Ми не боялися вибухів: їх вже не чули.
Страшно було уявити, що нас вже забули»…
І серце співає з живими
Майдан у вогнях.
Добре так бути із ними,
В щасливих сльозах.

. . .
Але повертаюсь, крокую до темних ям,
У котрих замучили стільки, що страшно й словам.
Тут сльози та біль, тут нестерпная мука жила,
Тут душі скорботні страждали й бажали тепла.
Бажали свободи, хоча би для того й померти…
Але не здавались.
Зухвалі. І вірні. І вперті.

Й не буде прощення катам.
Прокляття на їхні душі.
У вічності проклятим нами
Хай пекло вам душі сушить!

І злітали янголи до неба від землі…
Та молили за Вкраїну Бога, як могли…
Та прохали Господа про свій край:
Дай нам визволителів, Господи, не лишай.

Впевненим кроком по рідній землі
Ідуть херувими.
Нищать потвор що із пекла прийшли,
Мечами залізними і вогняними.
Піксель на їхньому тілі.
Вірність у їхніх душах.
Любов є сильніша смерти -
У цім закон їх незрушний.
Любов до дитини й мами.
Любов до землі своєї.
Про неї не кажуть словами.
Про неї говорять душею.

10/11/2022 - 22/12/2022

    Розпочав писати після визволення Херсону. Але вірш виявився настільки емоційно важким, що я його не зміг написати відразу. Повертався до нього разів з півсотні. Виправляв, корегував, видаляв, дописував. І все одно він був мов бетонна плита на грудях. Та і зараз він, мабуть, не повністю завершений. Однак я його вже не можу тримати, тому публікую. Можливо колись, можливо через якийсь час, я його допишу. А може він так і залишиться: болючим, важким і розриваючим моє серце.