Книга Друга

Невже так далеко...

Невже так далеко, що більше
вже нікуди йти? Я ж не вірю...
Танцюють над ро́сяним листом
надії.
А ми озирне́мось пізніше,
але чи побачити встигнем,
як хтось засміється. Останній.
Й загинем.
Прощаються ночі і роси,
що силу для серця давали...
Чого ми для себе попросим -
не знали.
Хоч вірили: доки світає,
ми будем по рясту ходити.
І досі не бачимо болю.
Як діти.
Коли ж поміж древніх галактик
Зродя́ться невидані зорі,
То знатимем - в їхньому серці
Лиш воля.

18/12/2021

Валерій Завалко

Подобається

#610 в Різне
#80 в Поезія

У тексті є: лірика, роздуми, життєві ситуації

Відредаговано: 24.07.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись