Книга Друга

Коли на страту своє серце поведу...

Коли на страту своє серце поведу,
то розчахнеться попід ним безодня.
І я злякаюсь. Чи то на біду,
чи то на щастя. А тоді спросоння
на ліжку сяду - ввидиться ж таке:
і звідкіля воно вві сні візьметься?
Не зрозумію, встану та й піду.
Щоденним болем катувати серце.

А вже коли докотиться зоря
до самого краєчку небокраю,
тоді, запізно, зрозумію я,
що все житя в безодні зотліваю.
Але прокинутись не буде вже снаги,
бо добіжать кінця мої тривоги.
Тому, допоки сила є ще йти -
Тікай з безодні. Інша є дорога!

30/10/2021

Валерій Завалко

Подобається

#917 в Різне
#147 в Поезія

У тексті є: лірика, роздуми, життєві ситуації

Відредаговано: 23.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись