Глава 2 Гідропарк

Вийшовши з вагона метро, Сергій і Алекс не поспішаючи пройшлися по прохолодній платформи і повільно попрямували до спортмайданчика. Під час руху Алекс поставив своєму другові запитання:

- Ти не боїшся під час знайомства отримати поразку?

- У мене такого немає, я не знаю, що таке поразка, навіть якщо вона є, - з посмішкою сказав він, - то вся моя поразка - це перемога, навіть програючи я перемагаю. Іноді до мене заглядає тривога, але не більше, немає сенсу хвилюватися, мені краще від цього не стане, і воно нічого не змінить, стане тільки гірше мені, і більше нікому. Напевно, найскладніше - це повірити самому собі, і ніяк не боротися із самим собою, витрачаючи багато часу і сил на це дурне суперництво із самим собою. Так час і сили йдуть в нікуди, а результату ніякого.

- Боротьба? Перепитав задумливо Алекс.

- Так, та сама. Буду я нервувати, стрибати по дому, кричати як слон, який прийняв дозу морфію, то я витрачу свій час і сили, а результату ніякого, ось я і кажу про те, що ми робимо багато чого зайвого, і самі про те не замислюємося, і не бачимо.

- А не простіше зробити вибір?

- Як це? Зі здивуванням запитав Алекс.

- Ти розумієш, що чим більше ми боремося із самим собою, то тим більше ми витрачаємо енергії в нікуди, і дуже сильно втомлюємося. Як нам здається, від самого життя, не відаючи на те самої причини, зустрічаючи багато невдач, і супутня втому, яка не йде від нас ні на хвилину.

- Та й сам щасливим особливо від цього не будеш, - сказав Алекс.

- Можливо, ти маєш рацію. Треба спробувати, - Алекс відповів і задумався над сказаними словами.

Їхня розмова непомітно вивела їх із тунелю метро на дорогу, що веде в бік райського місця, через міст, що лежить над Дніпром, який веде до золотої землі відпочинку і спорту. Цю місцевість наші друзі прозвали островом "Перепочинку". Це був справжнісінький острівець у місті, шлях до якого лежав тільки через міст, що виднівся з далека іншого берега Києва. Багато киян там відпочивало на вихідних, і стільки ж там хотіло відпочити, але не мало на це змоги через велику кількість роботи, яку доводилося виконувати у вихідні, сидячи в докучливих кольорових стінах, які не пахли природою, і від них несло тінню одноманітності. Кожна людина, що живе в місті і за його межами в передмісті, хотіла перетнути довгий міст і опинитися вже на безтурботному острові. Відпочити, відчути смак природи, свободи, а найголовніше дочекатися заходу сонця на піщаному березі, сподіваючись побачити там теплий танець ночі з настанням молочної темряви. Сам острів був незвичайний, по всьому Києву, і за ним в інших містах не було такого острова, як цей, а можливо, і в усьому світі не було такого славного і чарівного острова, як тут, у Києві.

Сонце втомлювалося, і сонливо йшло на спочинок, спускаючись вдалині за висотою, що діставала до краєчків хмар, полохаючи на прощання перед відходом теплою жовтою річкою київську місцевість, загороджуючи блакить неба, що відкривало дорогу місяцю, який раптово з'являвся, розквітав нічним сяйвом і пильно роздивлявся киян, які йшли додому на спочинок. Так тут проходив захід сонця. На території острова бувають різні ночі в різні пори року, що малюються на різнокольорових небесних полотнах, дедалі більше дивуючи людських очей і сам острів. Невідомо чому, але острів незвичайний. Буває дуже рідко, небо так близько спускається до теплої поверхні землі острова, роблячи подарунок людині, даючи їй змогу рукою дотягнутися до нічної зірки, зняти її й покласти собі в кишеню. З тими зірками, які вдалося зняти з густоти полотна, місяць дозволяє з ними грати в різні ігри. Кидатися нею як волейбольним м’ячом, стрибати і загадувати з ними бажання, бігати лісом з яскравим світлом, освітлюючи темряву, а за бажанням бігати в гущавині лісу і лякати чудових звіряток, що заховалися від людей, жонглювати ними, дарувати на деякий час дорогій людині. З ними можна грати в усі ігри, які спадають на думку їхньому володареві зірки або зірок, але найголовніше - потрібно не забути їх повернути на місце, ось чому їх можна брати і дарувати на деякий час. Місяць не дозволяє забирати їх собі, а гратися з ними можна. Все з приходом сонця має повернутися на свої місця. Забув або загубив щось вночі, наступна ніч може бути не такою прекрасною, як ця, і може бути дуже сумною. Сумна ніч мало кому сподобається, а ще гірше без жодної зірки, вона може назавжди втратити свою чарівність, і перетворитися на просту темряву. Вона без своєї чарівності неба не сяятиме, і образиться, згасне назавжди. З настанням ночі зірки в повній тиші шикуються по всьому небу лініями у вигляді білих лампочок, що світяться, в різні знаки зодіаку (овен, телець, скорпіон, лев, діва), а деколи вони малюють собою на темному полотні живих риб, оленів, які біжать, оленів, що летять, драконів, і різних тварин, яких вони потім, лежачи вночі на березі Дніпра, розгадують. Якщо придивитися, то можна побачити, як зірки весь час, і потайки, дивляться на нас з посмішкою на іронічних жителів кольорової планети. Зірки часто допомагають у передбаченні, але бувають моменти, коли ми не розуміємо їхнього важливого послання, чогось значущого для нас, і приймаємо їхні слова за радісний, вечірній танець. Без них наше життя було б нудним і одноманітним на цьому острові. Потрібно дякувати, і цінувати їх за незвичну появу, і поведінку в небі. А що ж відбувається на маленькому острівці з Дніпром, що тече поруч вночі? Найчастіше цього ніхто не знає і тільки одиницям пощастило побачити на власні очі в поточному Дніпрі живучих диких риб, що світяться в нічний час зеленим, яскравим вогнем. З настанням темряви вони дають собі волю, випливають на поверхню річки в ту саму мить, коли усі сплять в теплих ліжках, обіймаючи м'яку подушку, і, можливо, бачимо сон. Риби надзвичайно турбуються за свою безпеку і бережуть себе. У Дніпрі риб такого виду залишилося дуже мало, їм доводиться ховатися від людських очей, перетворюючись вдень на звичайну рибу, яка часто пропливає біля занурених у воду ніг, наслідуючи звичайнісіньку тюльку з дурними сонними очима, і так на них ніхто не звертає уваги. Іноді над ними просто сміються діти, а дорослі не звертають жодної уваги, проходять біля. Ніч для них як день, а день як ніч. Гуляють, свистять, стрибають і не знають горя, вони просто живуть. Життя для них одне - веселощі. Вночі, коли їх ніхто не бачить, вони вистрибують на берег острова, витягують свої лускаті тіла й лягають на ще теплий пісок, приймаючи легку засмагу черева, перевертаючись зі спини на живіт, а коли їм набридає приймати місячну засмагу, вони підстрибують догори, стають на хвіст і доволі віртуозно пірнають назад у прохолодну воду. Буває між ними виникає кумедне змагання - суперництво за лідерство в зграї. Вони грають у гру під назвою: