Глава 9 Листування в інтернеті

Алекс не зупинявся ні на секунду, і біг він тільки вперед. Після несподіваної зустрічі з дівчиною Прокопенко Інгою Алекс біг тільки вперед. За хвилину перестрибнув через свій цегляний паркан, зайшов до хати, і постукуючи холодним паркетом, влетів у кімнату. Одразу побіг до комп'ютерного столу з надією, що все, що відбувалося, було насправді, а кіт, побачивши невпізнанного Алекса, лапами заплющив очі та відвернув від того, що відбувалося, убік голову. Хотів переконатися, чи не здалося йому Прокопенко Інга і зустріч із нею. Він не знав, чому вірити і припускав, що зустріч була всього лише уявною. Одним рухом руки надрукував у пошуковій системі соціальної сіті її ім'я та прізвище. Не довго чекаючи, він із криком знайшов її сторінку в інтернеті й голосно сказав:

- Так це ж вона.

Подивився на фотографію і тепер уже тихо сказав:

- Такого не може бути. Сон мене не обдурив. Він був справжнім, і все в ньому правда.

Пливучим по екрану рухом стрілки перевів її на найважливіший для нього рядок, а він називався простим ім'ям "написати повідомлення", і недовго думаючи він почав друкувати їй повідомлення:

- Це правда ти. Я впевнений у тому, що це змова долі підштовхнула світ для нашої зустрічі. Спочатку уві сні, що не може існувати тільки в однієї людини, а потім він дав нам одну й ту саму сцену в створеному нею сні, де ми й зустрілися. Світ поміняв стрілки годинника, і звів нас на убогій зупинці, де тільки відбуваються банальні зустрічі людини з автобусом.

Алекс усміхнувся:

- Це був наш вузол долі.

На цих словах він закінчив писати й одразу відіслав їй повідомлення. У цей час, Карлик не гаючи часу, заліз у соціальну мережу на сайт і тихо від усіх почав читати його послання. Коли побачив повідомлення для дівчині Прокопенко Інги, одразу скрикнув, так що комп'ютер видав лякаючи для вух писк, а це всього лише був не задоволений маленький Карлик зі словами:

- Який ще світ? Його ж не існує. Є тільки я, Бездомний і Чарівник.

Маленький Карлик знову щось задумав. Раптово на моніторі з'явився синій екран і Алекс стривожено подивився на нього. Одразу його перезапустив одним натисканням кнопки комп'ютер, і все запрацювало, як раніше. Навіщо Карлик це зробив, не відомо. Карлик вибіг на вулицю і, тупочачи по асфальту маленькими ногами, застрибнув на дах багатоповерхового будинку, що стояв поруч. На даху сусіднього будинку сидів Чарівник і Карлик сів біля нього.

Карлик подивився на Чарівника і голосно закричав:

- Ти чому від мене приховав своє втручання в долю Алекса?

Чарівник продовжував сидіти і дивитися на білих голубів, що відлітали від нього. Карлик ще раз повторив і Чарівник уже повернув голову до нього. Не бажаючи цього робити Чарівник показав своє невдоволення і сказав:

- Так буде краще. Буде краще для нас усіх.

Карлик подивився на Чарівника і знову голосно закричав:

- Чому ти мені не сказав.

Чарівник подивився на Карлика і відповів:

- Так, тому, що ти міг усе зіпсувати. Ти все робиш не так. У мене свій добрий план. Зрозумів?

Карлик:

- Навіщо?

Чарівник посміхнувся, задумався, і сказав:

- Я не знаю куди крапля долі може впасти, і на кого вона може пролити щасливий час життя.

Між Чарівником і Карликом виникла тиша замисленості, і через хвилину голос Карлика знову порушив тишу:

- Що ти таке кажеш? Я тебе не розумію. Говори простою і доступною мовою.

Карлик підстрибнув і схопив білого голуба за хвіст, а Чарівник подивився і сказав:

- Ні чого в цьому світі просто так не буває.

Карлик подивився на Чарівника:

- Це як не буває?

Чарівник подивився на Карлика:

- Не знаю. Ти заспокойся. Усіх птахів розлякаєш. Он подивися, як їхні очі на тебе дивляться. Напевно, хочуть тобі щось сказати.

Карлик із незадоволеним виразом обличчя подивився на Чарівника:

- Так, досить жартів.

Чарівник:

- Я не жартую, що зроблено, те зроблено. Тепер точно нічого не змінити. Доля Алекса вже прокладена білою стежкою.

Карлик зістрибнув із даху будинку:

- Ти мені все зіпсував.

У відповідь Чарівник подивився на незадоволеного Карлика, який стояв уже біля стоянки, і сказав з даху будинку:

- Все одно повернешся до того, що я сказав.

Карлик пішов уперед до дитячого майданчика, де не було дітей, промовляючи про себе:

- Що я без нього робитиму. Без Чарівника життя не життя. Сказав правду, але не буду ж я це відразу визнавати.

Карлик пройшов кілька метрів і подивився на дах будинку, а Чарівник сидів і дивився вдалину горизонту, і Карлик тихо сказав:

- Треба повернутися до нього. Без нього мені нудно і самотньо.

Карлик зрозумів, то наскільки він прив'язався до Чарівника. Карлик не хотів іти й шукати нового друга: