Глава 8 До нових дверей

Родіон, не зупиняючись перед прожитими труднощами, уже встиг піднятися сходами на наступний поверх. Він піднявся на зустріч чомусь новому. Піднімаючись дедалі вище сходами, почав помічати, як під ним почала змінюватися реальність, і в цьому для нього загадковому, незвичному світі був усього лише тимчасовим гостем. Під ногами побачив прозору підлогу і плаваючий внизу океан із золотистим пляжем. Човен плавно хитався на синіх хвилях. Піднявшись ще вище, повернув голову і побачив, як стіни, що знаходилися з боків, залишилися внизу, а сходи подовжилися вгору до золотих дверей, що з'явилися на останній сходинці за хмарами. Крізь почали плисти білі розсипчасті смужки. Вони перетворювалися на округлі темно сірі, а місцями білосніжні хмари. Подивився вгору й на стелю, а стеля над головою зникла. Замість неї з'явилося синє нічне полотно з маленькими сяючими білим блиском зірками. Опинившись майже на вершині невідомо чого, і піднімаючись дедалі вище й вище над островом, почав помічати, як біля перших дверей, що стояли попереду, почали з'являтися другі двері, що сяяли таким самим кольором. Зараз доведеться зробити вибір, який або завершить його шлях, або, він почнеться заново, а може, загине в цьому світі, так і не дізнавшись правди й того, за чим він сюди з'явився і втратив свій сенс, і, можливо, життя.

Родіон задумався:

- Іноді витративши стільки зусиль, ми можемо всього лише через неправильне рішення втратити все те, чого ми домагалися великими зусиллями. Можемо залишити себе без нічого, і без найголовнішого, а це перемоги над самим собою, яка завжди осягається нашою силою волі і справжніми почуттями нашої душі, що дає нам силу і радість життя.

Подивився на всі боки, а на всі боки вже був інший світ, будівля стала прозорою, і він знову задумався:

- Це чарівний світ. Стіни і все навколо стало прозорим, і тепер я бачу все як через тонке скло. Потрібно йти далі. Без волі до радості і до щасливого життя ми тільки можемо мріяти, і стояти на місці, але ніяк не перемагати. Наша воля це наше життя, вона несе в нашу долю наші досягнення і перемоги, а за нею слідує і найпростіше щастя.

Піднявся вище. Він почав відчувати прохолодний вітер і крапельки хмарної води, що летять, на своєму втомленому, гарячому від пройденого шляху без відпочинку тілі. Прозорі крапельки дали маленький освіжаючий ковток свободи на підйомі до двох дверей, що стояли попереду.

Родіон задумався:

- Що буде далі? Що ж на мене чекає за однією з обраних мною дверей. Мені потрібно буде зробити свій вибір, і увійти в одну з двох дверей. Другі двері залишили велику загадку, бо вони з'явилися дуже швидко і несподівано. Що там може бути, я не знаю. Я не знаю відповіді. Мій вибір вирішить усе, і мою подальшу долю. А що знаходиться за першими дверима? Я так само не знаю, а дізнаюся лише тоді, коли увійду в них. Чи є дорога назад після зробленого вибору? Я також не знаю відповіді на це запитання.

Родіон усе-таки піднявся вище, і не зупинився. Він пішов далі до останньої сходинки. Зупинився лише перед двома дверима, що сяяли білим і золотим світлом.

Підняв голову і розгубленим голосом сказав:

- Тепер, я напевно повинен зробити свій остаточний вибір. Можливо це останнє, що я побачу у своєму житті, а можливо побачу перед собою нове життя. Я так розумію в одних дверях буде моя відповідь, а в інших, я навіть боюся про це думати, що там може бути. Що мене там може чекати? Я не знаю.

Упевнено став перед дверима і двома руками потягнувся до обраних, інтуїтивно дверей. Відчинив їх, як раптово загорілося яскраве сонячне світло по всьому приміщенню. Світло засліпило очі жовтим спалахом, який заглиблено провалився в темряву, і все разом із ним зачаїлося в темному просторі тиша. Побачив нову невідомість.

Родіон тихо про себе сказав:

- Я прийняв рішення і маю йти до кінця. Можливо, це останнє, що я побачу у своєму житті. У мене немає вибору, я повинен.

Родіон нагнув голову і голосно крикнув:

- Я хочу додому.

Пригнув у отвір дверей і побіг уперед назустріч невідомості. З кожним метром і зробленим кроком важко долаючи відстань приміщення, а воно ставало дедалі світлішим, він ішов уперед. Побачив попереду білі промені денного світла, що прорізалися крізь темряву, і голосно сказав:

- Я не хочу починати все спочатку. Я хочу йти вперед.

Міг почати свій новий шлях заново, і йому належало подолати зовсім інші труднощі, і можливо, він удруге не дійшов до кінця, і міг назавжди залишитися на половині пройденого шляху, так і не знайшов відповіді на своє запитання. Ніколи не дізнався, ким він був насправді і як сюди потрапив.

Родіон задумався і тихо сказав:

- Адже я вже тут колись бував, і це не перша моя спроба пройти цей шлях до кінця.

До цього разу не раз бував у цій темній кімнаті. Щоразу в нього не вистачало сміливості зазирнути в саму глибину приміщення. Не наважувався піти далі, і завжди повертався назад, зачиняючи за собою двері, одні й ті самі двері. Закрити двері - значить повернутися в самий початок і почати свій шлях заново. Усе спочатку. Повертався на самий початок і про все забував, і заново проробляв весь шлях до кінця, до цих дверей. Цього разу в нього вистачило сміливості побачити все на власні очі й дійти до кінця кімнати, дізнатися всю правду про себе. Від страху вже кілька разів падав донизу і забував про свою подорож островом і починав усе з білого аркуша. Невідома сила повертала все назад до того самого моменту, коли він тих лежав у човні, пливучи просторами невідомого океану в невідомо куди. Проходив цей шлях і не доходив до кінця. Здавався на останніх кроках перед видимою метою.