Глава 5 На роботі

Родіон після побаченої своїми очима кумедної кімнатки з незвичайним привидом, що самотньо мешкав і повторив його наміри, зумівши привідкрити невелику важливу таємницю давно забитого й незначущого минулого не знав про що думати. Зіставленому відчутті та в легкому податливому пивному стані з невідомим чаклунством почав з легкістю задовольняти розуміння не великої метушні не до кінця проясненої ситуації, яка довгий час вводила його постійно в оману. Незвичайна схожість навмисних подій привела саме сюди, до цих дверей, і показала цю сцену дивних містичних подій, що не дала йому бажаної та необхідної відповіді, яка його довго катувала, і не менш важлива для того, хто шукав, і на половину знайдену відповідь.

Довгий час він сам собі ставив одне й те саме запитання, на яке почав отримувати невеликі порції відповіді, пройшовши не малий шлях. Подорожуючи островом після страшної аварії, що забрала в нього пам'ять, обличчя не здавалося, і йшло вперед, не дивлячись на всі труднощі, що зустрічалися попереду. Родіон не пам'ятав хто він такий. Пройшовши не великий і важкий шлях, але він не отримав бажаних відповідей, а тільки наблизився до розгадки. Не дрімаючи на місці, Родіон упевненими кроками пішов уздовж коридору в бік сходів, які виднілися, і які ведуть на інші поверхи, голосно крикнув:

- Хто я такий?

Не почув відповіді на своє запитання відчув трепет, і морський бриз океану, що знаходився далеко від нього. Він схопив себе двома руками за обличчя, заплющив очі і застиг на місці. У цей час, коли Родіон завмер від страху на одному місці в Києві, Алекс був незадоволений отриманою роботою, і намагався закінчити розпочате завдання, щоб не вилетіти з роботи, а його Кіт не залишився голодним. І все ж не хотів виконувати не свою роботу, тож він втомленими очима відклав папку вбік на потім і повільно різними безглуздими словами почав шукати й проговорювати кожну побачену на полиці книжку. Зупинив свій погляд на тій, що стояла остання з десяти перелічених книжок, які стояли попереду під назвою «Книга без назви». Алекс схопився і перестрибнув через стіл. Шкарпетками підбіг до полиці й рукою алігатора схопив спочатку одну книжку, перегорнув кілька сторінок, а за нею іншу, в ній перегорнувши також кілька сторінок, і так переглянув по черзі всі книжки. Він переглядав тільки перші рядки написаних творів невідомих авторів. Читаючи їх, він заплив у басейн холодних слів. Кожне прочитане слово охолоджувало його романтичні почуття від пристрасті, що палала довгий час. У ньому виникало відчуття нового незвичайного відродження, народження нової особистості.

Після кілька прочитаних сторінок голосно сказав:

- Тут немає жодної нормальної книжки. Безіменна бібліотека чиїхось холодних творів невідомих авторів. Усі книжки холодні й байдужі, ніби їх писали люди без почуттів і слів. Такого не може бути. Кожне слово має в собі почуття і відчуття нашого життя, що протікає.

Відклавши вбік із невдоволенням і легким зреченням прочитані книжки, він відкинув кілька книжок у стіну, наче отримані від листоноші ранкові записки від коханки, що ранком заповнюють непотрібною інформацією і відбирають цінну надію на краще життя.

Переглянув книжки, втомлений Алекс назад пригнув через стіл і приземлився на велике шкіряне крісло, і сів як до цього сидів. Не соромлячись самого себе, а він сам був у кабінеті, віртуозно закинув ноги на стіл. Розслабившись, почав поглядати на вогняну кулю, що запалала за вікном. Сонце вимотувало трудівників, які сиділи навпроти в будівлі, піковим сяйвом білих променів, що вносили в їхню роботу несприятливі стомлюючі незручності літнього робочого тижня, відбираючи з пам'яті дні задоволення, проведені на робочому місці. Сам, один, без єдиної поруч душі перебував у робочому кабінеті, і збирав всі події в одну глазурну картину, а його не слухняні думки в цей час почали набувати не такої, як би йому хотілося, форми логічного зв'язку, а зовсім іншої. Думки Алекса відправили в подорож на недовгий відпочинок.

Перебуваючи тілом у кабінеті, а душею він, поплив, розсікаючи сині неспокійні хвилі небесного моря далеко від роботи. За вікном, під центральним входом у компанію не було жодної людини, нікого не було на вулиці, і на курилці теж. Безлюдний простір. Відпочиваючи від роботи згадав стару гру в уяві. Не гаючи даремно час перетворив свою ледачу тінь, що лежала на паркетній підлозі, на маленького темного друга. Нафантазований Алексом чоловічок ожив, і одразу побіг до вікна. Відчув смак легкої свободи та пролазництва. Тінь невеликими стрибками з хлопками застрибнула на тоненький протягнутий від одного стовпа до іншого через усе місто старовинний, щойно з'явився телефонний дріт. Утримуючи п'яну рівновагу, сплетеними ногами, наче неслухняний образ округлої тіні, створеної за подобою людини, маленькими стрибками по лінії шнура, не поспішаючи в розвальцьовку, дісталася свого божественного раю, намальованого хазяїном, що знаходився біля будинку Алекса. Цим раєм було велике дзеркальне озеро. Тінь, не дрімаючи під променями жовтого шарила, що розгулялися, пригнула у воду і зникла в ній. Хлюпаючи під водою і плаваючи, просікаючи водяну пустелю, вона, торохтячи руками по воді, насолоджувалася денним купанням в озері. Закінчивши купання і задовольнивши миттєву забаганку свого кумедного господаря, тінь відчула на собі незвичайний спосіб відпочинку. До цього душа хлопця ніколи так славно не проводила час далеко від господаря, купаючись замість нього в озері. На прощання тінь перекинулася кілька разів по воді, і перестрибнувши через грайливі хвилі, одразу пірнула вглиб темного озера і вибігла з водяного простору. Не встиг струсити краплі прохолодної прісної води, тінь швидко вибігла на золотий пляж, і відразу застрибнула на спину першої ворони, що пролітала по небу. Птах без опору приніс тінь, що відгуляла, назад до свого господаря в надра кабінету молочної компанії. Тінь принесла з озера неймовірне відчуття свободи й легкості.