Початок

Кохання- одне з людських почуттів, яке не має границь. Його показують по телевізору, описують в романах, оспівують в музиці- надаючи йому неймовірно приємного характеру. Але чи насправді все так, як розповідають нам батьки в казках, описують відомі поети та розказують вчителі у школі?!
Відома нам “Ромео та Джульєта”, чи дійсно все так , як розказує нам Шекспір?? Звичайно, що ні. Він навів нам не приклад так званого “кохання до безтями”, а лише його виняток.

                                                   1
Прокинувшись рано вранці, мене жахливо боліла голова, наче вчора я була на гулянці у нашої лююбимої Аделіни, але краще б це дійсно було так, ніж те що відбувалося зі мною в реальності....
-Каміла! Камілллааа!
-так, мамо я вже йду. Ще кілька хвилин.- викрикнула я сердито у відповідь своєї мами, яка вочевидь також була не в хорошому гуморі.
-я вже годину чекаю тебе , скільки можна? Ти знову почала спілкуватися з своїм Томом?! Скільки тобі повторяти. Що він не найкраща компанія для тебе.- в голосі мами явно було чути її роздратування але разом з тим я відчувала її переживання. Я спокійно спустилася зі своєї кімнати до неї, випила склянку води та спокійно поцілувала її в щоку.
-Він просто мій друг і все. Між нами нічого не має...
-Хах,звичайно, не вистачало тільки того, щоб між вами щось було, я не хочу щоб з моєї доньки насміхалися через цього , наркомана. Камііла, сонце послухай мене, я бажаю тобі всього самого найкращого і хочу щоб в тебе було чудове майбутнє, щоб ти ні в чому собі не відмовляла, ми робимо все з твоїм татом для цього, а ти, ти просто цього не цінуєш..
На її слова я проста промовчала. Тому що мені остогидли постійні докори мами, про те як я маю жити, вічно їй щось не подобається, я завжди роблю все чого вона побажає, але щоб забороняти мені спілкуватися з моїми друзями це вже занадто.
-і чого ти мовчиш, я що сама з собою розмовляю?!
-ні.. Вибач,я слухаю тебе
-слухає вона мене, авжеж.Сідай вже, поїхали.
На цих словах ми закінчили нашу розмову та вирушили в дорогу. Всю поїздку  ми їхали мовчки, я навіть встигла трішки задрімати. Коли  приїхали, мама  глянула на мене незадоволеним поглядом та потягнула собою. Перед очима постав будинок, який ніскілечки не змінився від того часу, коли я останній раз тут була, хоча пройшло вже 8 років. Я ніколи не розуміла, чому завжди коли ми приїжаємо сюди, на небі не має сонця, це що містика? О Боже мій. Я знову себе накручую, напевно вистачить читати книги про вампірів. Мої роздуми перервав сміх місіс Вірджинії та Майкла.
-привіт  Джесіка.- вона поцілувала мою маму та різко повернулася до мене: Боже мій, Каміла,ти так виросла, така красуня скільки ж років пройшло, як давно я тебе не бачила?!
-доброго дня місіс Вірджинія, 8 років, відтоді коли містера Артура вби...
В цей момент мене штовхнула мама у бік.
-так, сонце, точно відтоді коли Артур помер- відповіла спокійно місіс Вірджинія.
-але ж його вбили!-викрикнула я.
-що!?Каміла, як ти смієш так говорити?звідки такі висновки?!
-аммм..
-цссс. У Артура був сердечний приступ дорогенька, все підтверджено паталогоанатомом і написано в документах. Ти сама знаєш, що у нього була серцева аритмія внаслідок цукрового діабету.
-але тоді чому на його тілі були сліди від шприца?!
-дурненька, тому що йому кололи ліки.
Тоді моя мама різко змінила тему нашого діалогу, і я вже розуміла що вдома мене чекає серйозна розмова. Місіс Вірджинія - це хороша  знайома мого тата та одночасно наш бізнес партнер. Вони дуже давно спілкуються і місіс Вірджинія навіть моя хрещена мама. Після смерті її чоловіка Артура Боцмана, вона трішки змінилася стала дуже нервовою. Майк- це її син, з яким ми знайомі з пелюшок, але 8 років назад, коли мама розійшлася з моїм батьком, ми переїхали в Бостон і перестали спілкуватися. Зараз же ми знову повернулися, так як батьки помирилися і вирішують певні справи у бізнесі.
Поки наші батьки обговорювали свої справи, я з Майком залишилася наодинці.
-ну що там Камі, давно я тебе небачив, що нового?
-та так, нічого, все по старому, все просто чудово.
-тобі ж цього року вже вступати потрібно, куди підеш, як що не секрет?

-та я ще не думала, ще є час, а ти?
- ти напевно вже забула?
-що саме?
-коли ми були дітьми  я тобі розповідав, що хочу бути копом)
-ах так, я памятаю. Класно)
-ну і як там?
-емм. Що саме?
- ну твої відносини з Томом?)
Я не очікувала почути це від Майка, і тут зразу було зрозуміло, хто саме розповів йому про Тома: дорога мамуся, вже й тобі встигла наговорити? Прекрасно, яке всім цікаве моє особите життя.
- Камі, я все розумію, він здається тобі дуже хорошим і милим, але ти про нього нічого не знаєш.
-що? З якого дива ти думаєш що я нічого про нього не знаю? Це ти нічого не знаєш, не влазь хоть ти в моє життя Майк...
В цей момент до кімнати війшла двоюрідна сестра Майка- Віолетта, з якою ми не ладимо з самого дитинства.
- salut, голубки, Каміла, oh mon Dieo, як давно я тебе небачила.
-так, Віолета. Відтоді коли ти мене підставила перед батьками.
-ох ти ще пам’ятаєш це? Я думала пора забути старі образи і почати з чистого листа, хіба ні Майк?
-звичайно, Ві.
-що? Майк ти підтакуєєш їй, як ти можеш слухати цю нахабну курку?
- це я курка? Золотко глянь на себе.
- все дівчата, давайте без сварок, просто випємо та забудемо про всі образи.ОК? Я зараз повернусь, не рознесіть мою кімнату.
Майк вийшов з кімнати,  і над нами повисла тиша, в якій було чутно лише наш стук серця. Коли Майк повернувся з бутилкою віскі, то повідомив що мої батьки поїхали  додому, залишивши мене на розтирзання з Віолетою.
Після першого стакану, в мене трішки запаморочилася голова, я знову почала думати про смерть містера Артура, хоча скільки разів говорила мені мама забути вде про це. Але я не можу. Ці сліди від шприца, можливо від приймав наркотики. Скільки часу пройшло від коли його не стало, я все одно не можу про це не думати. Мої роздуми перервала Віолета.
-Я загубила свою сережку, це подарунок моєї бабусі Естерн, ви знаєте скільки вона коштує, хоча ні, звідки вам знати. Можливо це ти вкрала Каміла.?
-Що? Ти з глузду з’їхала, навіщо мені твоя сережка.
- Ну наприклад, щоб продати і лопомогти своєму Тому?
-Що ти верзеш, це не твої справи не влазь в них.
- дівчата заспокойтесь. Віолетто коли останній раз ти бачила свою сережку?
-коли зайшла до вас в кімнату, вона точно була на мені
-ну тоді все просто пошукаємо її тут можливо вона десь закотилась.
Ми почали шукати сережку Віолетти, хоча мене й це зовсім не радувало, можливо вона сама її підкинула мені, щоб зробити винною як тоді 8 років тому.Це було давно, але я ніяк не можу це забути. Віолетта була родом з Франції, як говорить звичайно вона.  Її батьки були хорошими друзями з батьками Майка, і вони часто приїждали в Бостон так ми й подружилися. Але ця дружба довго не тривала. Віолетта завжди була брехункою, постійно вимагала уваги від батьків. Одного разу ми з Майком гралися на вулиці і до нас підбігла Віолетта з кольє моєї мами, воно було не ймовірно прекрасне й виблискувало на сонці. Воно було дуже дороге для моєї мами, оскільки це подарунок тата, я думала що вона подиться на нього й поверне мені. Але коли підійшли наші батьки й запитали про кольє, Віолетта сказала, що це я його вкрала і віддала Тому. Це було дуже підло з її сторони, вона просто мене підставила, кольє залишилося в неї, мені і Майку ніхто не вірив. Звичайно, краще повірити нахабній злодюжці, ніж рідній дочці.