Частина 18. П’янкі нотки вечора

Частина 18. П’янкі нотки вечора

За приготуванням та спілкуванням чоловіки й помітити не встигли, як день уже добігав кінця, поступово зникаючи десь між гірських хребтів. Він так непомітно танув у останніх променях сонця, що здавалося, ніби запашний липовий чай розливався по долонях і розтікався поміж пальців тендітної красуні Природи.

Полінця фруктових дерев, що заздалегідь були заготовлені для м’ясного таїнства і лише чекали слушної нагоди, щоб надати соковитим кусням ще й бездоганного аромату, вже догорали, перетворюючись на ідеально сформовані вуглинки. Чоловіки ж, нанизуючи м’ясо на сталеві шампури, нагадували древніх воїнів, що після вдалого полювання на вепра готували собі ситну вечерю на багатті.

Зацікавлено спостерігаючи за цим імпровізованим дійством та активно нотуючи усе побачене у ноут, Мар’яна зовсім втратила лік часу. Тепер вона нашвидку збиралася, приміряючи на себе образ головної героїні одного з любовних романів, які полюбляла читати на дозвіллі. А що? Жінки часто так роблять! Хто б не хотів потрапити у романтичну пригоду із такими супутниками? Поки що обирати дівчина не збиралася, адже обидва кавалера справляли на неї неабияке враження!..

- Ох і гарне м’ясце я вибрав! Соковите, свіженьке… – перевертаючи шашлик недосмаженим боком, хизувався Вадим. – До речі, Бодьку, скажи, а як тобі… Мар’яна?

Запитання прозвучало невимушено, ніби мимохіть, і  таки завело друга у незручне становище.

- Ну… Нормальна… Мар’яна… - нечітко пробурмотів Богдан.

- Нормальна? І все? - Вадика однозначно здивувала така відповідь від названого брата, але і не засмутила, тому він швидко додав: - Я її бачив лише десять секунд і то уже встиг… зацінити! А ти кажеш «нормальна»!.. Гм… То ти, виходить, не будеш проти, якщо я за нею… приударю?

Вигляд співрозмовника змінився на ще суворіший, але хлопця він не злякав. Вони товаришували з дитинства і давно звикли до характерів один одного, тому Вадик продовжував усміхатися, чекаючи на відповідь Богдана.

- Вадя… – друг таки обурився і навіть не приховував роздратування, але і забороняти будь-які дії стосовно не своєї дівчини не міг. – От, тобі тільки аби за ким приударити! Який ти несерйозний…

- Ой, та годі тобі! – махнув рукою Вадим. - Тобі що шкода? Вона ж просто… нормальна… - він несвідомо передражнив товариша, чим ще раз зачепив чоловіка.

- Вадим, не поводь себе, як блазень! – роздратовано мовив Богдан, а тоді спокійніше додав: - І, взагалі, хто я Мар’яні такий, щоб щось забороняти? Тобі, їй… Я вам мамка чи що? Хай сама вирішує, варто з тобою зв’язуватися чи ні?!

- От і чудово! Нехай сама і обирає… - задоволено протягнув ді-джей.

- А що я повинна обрати? – зацікавлено поглянула дівчина на двох знічених чоловіків, які не помітили її раптової появи.

- А… Вино! - першим прийшов до тями Вадик і швидко вирулив ситуацію, вказавши на дві пляшки поряд.

- Так… Ми тут сперечаємося, яке краще відкоркувати: червоне «Basilica Sangiovese» чи біле «Pinot Grigo delle Venezie». Як думаєш? – підтримав ідею Богдан, а закордонні назви звучали так природньо з його вуст, що Мар’яна мимоволі усміхнулася.

Їй на мить прийшла думка про те, що ці дві пляшки так сході на красенів-чоловіків: один гіркувато-терпкий і жагучий, як червоне вино, інший – солодкувато-приємний і ніжний, як білий напій. І обидва її приваблюють, що формами, що змістом…

- Думаю, до м’яса більше підійде червоне сухе, - оцінююче оглядала витончені пляшки, подумки порівнюючи не їх, а своїх супутників, - хоча це біле… теж нічого… Гарні марки…

- Так… Вадя вміє обирати… - тихо мовив Богдан. – Ой, я ж зовсім забув відрекомендувати… Це Вадим, мій… майже брат! З дитинства знаємо один одного. Син моєї хресної, до речі… А це… Мар’яна…

- Дууууже приємно, пані Мар’яно! – хлопець елегантно поцілував руку дівчини, а вона легенько усміхнулася у відповідь. - Богдан говорив, ти пишеш книгу… То що ж  виходить, ти - письменниця? – зацікавлено і здивовано перепитав Вадим.

- На даному етапі – це лише мрія, – знизала плечима Мар’янка. – Сподіваюся, невдовзі вона стане реальністю. А про це дізнаємося лише через рік, десь… на початку червня… А взагалі, я працюю коректором і літературним редактором. Закінчила філологічний факультет за спеціальністю журналістика і видавнича справа. Тільки зараз психанула, бо набридло над чужими текстами гарувати, хочеться хоч на крок ближче до своєї мрії наблизитися! Ось так от я тут і опинилася. Моя перша повноцінна відпустка за останні десять років. На щастя, можу собі дозволити!

- Круто! Ти молодець! На превеликий жаль, для більшості людей мрія до кінця життя так і залишається лише мрією... – Вадим знову перевернув шашлик.

- Це точно… А ти теж архітектор, як і Богдан? – дівчина підійшла ближче до мангала, з якого жевріли червоні жаринки.

- О, ні! Боже, збав! Я звичайний ді-джей. Король паті та гучних вечірок. Як каже моя люба матуся: гульвіса та гультіпака! А я що? Це моє покликання – дарувати людям радість. А ще я просто обожнюю читати книги, але ж то не робота, а просто хобі. Тому письменники для мене - то дуже крутезні чуваки… і панянки. Можливо, невдовзі я стану і твоїм фанатом…