Частина 15. Затишшя перед бурею

Частина 15. Затишшя перед бурею

Наступні дні Мар’яна майже не з’являлася на очі Богдану. Вискочить з будиночка, захопить перекусити і назад в свою царину.

- Напевне, муза! – вирішив чоловік і покірно чекав, коли ж те натхнення хоч на пів годинки попрохає майстра перепочинку.

З одного боку, він дуже радів, що книга дівчини зрушила з мертвої точки, але… Був й інший бік цієї блискучої і вишуканої медалі: він спрагло мріяв ще хоч про одну подібну до першої прогулянку розкішними запашними і чарівливими Карпатами. Богдан нарешті відчув, наскільки він самотній, майже пілігрим. Йому  стало незручно у тиші, що ніби накинулася на його тіло і душу, зв`язала міцними невидимими мотузками, що навіть дихання переривалося  в тій самотині…

Безпорадний! Ось таким він, мабуть, ніколи себе не почував. Чоловікові, що знову повернувся у стан беззахисного хлопчака, який втратив матусю і разом з нею велику часту своєї душі і спокою, так не вистачало живого спілкування, а особливо з Мар’яною. Виявляється, вона не така вже й безнадійно вередлива панянка, а навпаки: весела, енергійна і цікава співрозмовниця. І… проста…

Іноді, залишаючись сам на сам зі своїми думками, чоловік пригадував і Любу, колишнє найбільше кохання всього свого життя і таке ж велике розчарування. Небажаючи цього, підсвідомо порівнював брюнетку з блондинкою, що стали антитезою: день – ніч, світло – тінь… «Якщо вони… такі різні… То як мені може подобатися і та, й інша?» - задавався питанням Богдан і вагався, чи варто взагалі такими речами забивати собі голову, оскільки ще п’ятнадцять років тому дав собі слово не заводити серйозні стосунки і, боронь, Боже,  закохатися знову!

Довгий час йому вдавалося бути вірним обіцянці. Як відданий васал, він покірно відганяв будь-які почуття, що зростали до жінок. Саме тому і цього разу проблем не повинно було виникнути. Мине лише декілька місяців - і він знову полетить за кордон займатися своєю улюбленою справою, якій приділятиме всю свою нерозтрачену увагу та любов. Його творіння завдати болю чи зашкодити не зможуть… Будівлі хоч і холодні, але не підступні та зрадливі, як от люди…

   Що робилося у житті Мар’яни впродовж цих чотирьох днів? Чи згадувала вона про прогулянки дикими доріжками мудрих Карпат? Чи сумувала за суворим і кремезним провідником, який, здавалося, потроху відтавав і м`якшав від компанії жінки? Насправді ж молода письменниця взагалі ні про що не думала, окрім своєї недописаної книжки.

Слова до її голови зліталися невідомо звідки, роїлися і надзвичайно швидко шикувалися у все нові і рівненькі рядочки на екрані ноутбука. Дівчина ледь-ледь встигала їх синхронізувати та набирати на мініатюрній та стильній, як і сама панянка, клавіатурі. Мар`яна невтомно поспішала за своєю Музою, тихо захлинаючись від захоплення та хвилювання, що охоплювало її душу. Ой, як вона боялася втратити хоч одну думку чи гарний образ!

Перед нею стояло одне із найважчих завдань автора: витримати сюжет, звести усі ниточки до купки, щоби усе задумане зійшлося гладенько, рівненько, до ладу… Дівчина безліч разів перечитувала написані уривки, відшуковуючи невідповідності та ляпи. Та які там недоречності? Під таким пильним поглядом і цілковитою зосередженістю, якою була наділена зараз авторка, навіть кому зайву не втулиш, не те, щоб ляп випадково утнути! Ідилія і гармонія!

Отак-от і розчинилися, мов цукор в окропі,  чотири літні доби. Бульк - і не вгледіли, де ті поділися. Лише приємний солодко-терпкуватий присмак нагадує про їхнє коротке панування.

Любава ж за цей час зовсім не змінилася і від своїх задумів не збиралася відступати… Манірна і розбещена, звикла завжди отримувати бажане, зараз жінка не знаходила собі місця! Будувала плани: амбіційні, безапеляційні, далекоглядні! І все із помстою! Дуже вже сильно Люба нервувала, коли в думках визрівала примара-загроза у вигляді новоспеченої конкурентки: «Пісьмєнніца недодєлана, мать її так! І чого вона в цю діру із самого Києва приперлася? Точно зі старим хитрим Василем змовилася, а тепер  десь там саме спокушає мого Богданчика своєю… поезією…»