Частина 11. На піку насолоди

Частина 11. На піку насолоди

Відколи Любочка переїхала до столиці у пошуках свого місця під сонцем, спливло немало-небагато - п’ятнадцять років. За цей досить таки солідний проміжок часу жінка так і не спромоглася ні разу провідати свою бідну родину, яка зовсім не відповідала статусу столичної левиці. Навіть тоді, коли мати перенесла складну операцію на серці, донька безтурботно розважалася у богемних клубах, відпочивала на Ямайці та скуповувалася у брендових бутиках Парижу.

Але, сьогодні, коли їй довелося повернутися у рідні стіни старенької забудови, Любаву зустріли з відкритими обіймами. Мама, Катерина Олегівна, зі сльозами щастя на очах любувалася своєю малесенькою принцесою так само, як це було і п’ятнадцять років тому. Ба, навіть натяку на докір не прослідковувався у поглядах братів та сестер, які з ранку й до ночі, не покладаючи рук, тяжко працювали, щоб назбирати кошти для порятунку неньки. Усі були невимовно щасливі бачити свою бездоганну, вишукано вбрану, гламурну «королеву краси». Вони і раніше були впевненими, що Люба має повне право на гарне життя, тому так раділи, що хоч комусь у їхній сім’ї поталанило жити красиво. А дівчина так і робила! Подорожуючи, побачила мало не весь світ, через що не вистачало часу на короткотривалу поїздку додому…

- Любаню, дорогенька наша! Проходь, сестричко! Що ж ти не попередила, ріднесенька! Ми б приготувалися, і стіл накрили… - оточували ледь не заплакані очі киянку.

- Донечко, доню!.. Яка ж ти красуня! – цілувала низенька старенька мати високу, мов гірську смереку, дитину.

Хоча родичі і зустріли Любочку якнайкращим чином, але рідні стіни вже з перших годин почали пригнічувати і дратувати розбещену молоду жінку. Вона вважала, що бідність їй не пасує, що десь на небі сталася прикра помилка, і вона випадково потрапила не в той дім та не до тих батьків, яких все своє свідоме життя вважала невдахами. Тому, тільки-но стемніло, вона одразу поспішила позбутися цих неприємних відчуттів шляхом розваг та алкогольних напоїв у найкращому нічному клубі міста. Хоча нормальних, на її думку, закладів не могло існувати в такій глухомані, але обирати не доводилося.

- «Пасаж»… Господи, вони його ще не знесли? – кілька хвилин простоявши перед входом у давно відомий для жінки клуб, який тепер, звісно, був трохи оновленим, аніж у часи юності дівчини, Любава неохоче зайшла всередину, немов її точно хтось змушував це робити.

Провівши весь вечір і більшу половину ночі за барною стійкою, Любава щосили проклинала колишнього чоловіка, звинувачуючи останнього у всіх своїх бідах та невдачах, і все ясніше в її голівці вимальовувалася думка про відновлення стосунків із також колишнім коханням - Богданом.

- Вау! Які люди! – розчервонілий і веселий Вадим підсів до давньої знайомої після закінчення робочої зміни.

- Вадик? Невже, це ти? – пустила бісики жінка, побачивщи перед собою симпатичного і дуже сексуального працівника. - Такий дорослий і видний мужчина ти вже!.. Пробач, не признала одразу... То хто ти у нас? Ді-джей?..

- Є таке… - гордо відповів молодик, махаючи щось офіціанту, який одразу ж приніс звичний для Вадима коктейль. – А ти зовсім не змінилася. Така ж гарна і… особлива! Наша Міс-Карпати! Якими вітрами сюди занесло?.. Невже той товстосум, що тебе мало не з-під вінця викрав, покинув нашу принцесу?

- Ага, зараз! – Любава злегка вкрилася багрянцем від дошкульних слів і навіть трохи протверезіла, але одразу ж взяла себе в руки і почала вигадувати легенду. - Я сама пішла… Знаєш, якось прокинулася зранку і зрозуміла, що накоїла великих дурниць, адже й досі кохаю саме Бодю…

- Серйозно? Після стількох років? – не йняв віри почутому Вадим, відпиваючи Лонгайленд.

- Звичайно! Справжня любов може жити роками… - сп’яніла красуня, як маленька оливка у її маргариті, пробувала філософствувати, але глибокі думки не були притаманні Любаві навіть на свіжу голову, тому вона продовжила розмову без зайвих прикрас: - До речі, добре, що я тебе зустріла. Може, розкажеш, чим Богдан зараз дише? Де живе? З ким у стосунках? Сім’я, діти?

- Знущаєшся? – попирхнувся міцним напоєм Вадим. - Та він і досі оправитися не може після твоєї зради! Дядько Василь стількох дівок йому уже сватав, а він на них навіть і не глянув. Звичайно, були у нього якісь там тимчасові стосунки за кордоном, але казав мені, що то все так… чисто для задоволення чоловічих потреб…

- Супер! Ех, Бодя, Бодя… То, кажеш, його серце і досі вільне? – задоволено і білосніжно посміхнулася Любочка. – То де кажеш, він зараз?

- Тут. На батьківщині... Але… - захитав головою ді-джей, - не певен, що він буде радий тебе бачити…

- Ха, Вадику! А ти не думай! Не забивай свою голівку дурницями... Краще допоможи його повернути. Ти ж мені друг? – пильно поглянула у вічі Любава, а тоді провела тендітними пальчиками по  міцній руці чоловіка.

- Друг то друг… Але… який мені резон з усього того? – не відводив зачарованого погляду Вадим від столичної красуні.

- Окей! Не дура... Веди. Я винною не залишуся! – хіхікнула жінка і підвелася з місця.

Той взяв її за руку і потягнув за собою до підсобної кімнати. Сюди молодик мало не щоночі приводив одиноких вовчиць, які прагнули хоча б на один єдиний вечір забутися і відчути себе справжньою жрицею кохання: без комплексів, без осуду, без зобов’язань… А зараз перед ним у суцільній темряві на старенькому стомленому диванчику була вона, дівчина зі старших класів, яка збуджувала одним лише поглядом, єдиним дотиком, своєю присутністю всіх-всіх хлопці школи без виключення.