Частина 10. У обіймах природи

Частина 10. У обіймах природи

Мар’яна, як та кізочка, обережно перестрибувала з каменю  на камінь, підшуковуючи зручне та безпечне місце для купання. Яка ж вона була вдячна у цей момент Богдану за таку неймовірно захопливу прогулянку. Сама ж дівчина ніколи б не наважилася відійти навіть метрів за сто від хижки.

У її уяві та снах вона бачила саме ці мальовані природою картини: колючі круті прірви, різьблені, неначе вправним майстром, скелі, пишні вічно-зелені ліси… Тут все, мов на долоні: таке чисте, величне, пречудесне… Буяє, дихає, співає коломийки…

Надибавши ідеальну у вигляді ванночки, вимощеної гладесенько відшліфованим камінням, місцину, Мар’яна по шию занурилася в прохолодну воду.

- Ой-ой… - тільки і промовляла дівчина, коли бурхлива гірська річка своїми хаотичними потоками невпинно пестила та лоскотала п’яти, сідниці, живіт.

Щось подібне їй доводилося відчувати у джакузі, коли вона з подругами ходила до SPA-салону, але ті відчуття були штучними, вода аж занадто м’якою та теплою, а персонал закладу нав’язливим. Зараз же вона сповнювалася життєвою силою і непідробленими емоціями, насолоджувалася тишею і самотністю.

Поніжившись лишень кілька хвилин у холодній водоймі,  дівчина вскочила на великий, зігрітий щедрим липневим сонцем, камінь, що ніби виріс посеред річки, підставивши ще досить бліде тіло під ласкаві промені. Згодом знову спробувала приборкати течію… Бавилася водою, мов мавка, безтурботно і щиро сміючись від кожного доторку до непідвладної швидкоплинної стихії!

Богдан, набравши повні ємності води, із цікавістю спостерігав за русалонькою, яка кумедно плескалася, здіймаючи в повітря кришталеві водяні краплі, а потім смішно мружилася від їхнього падіння на обличчя.

- Дивачка, - прошепотів єдине слово чоловік.

Через кілька хвилин вони поверталися заплутаними стежинами додому. Богдан ніс два великих бутелі, туристка також мала по одному у кожній руці, щоправда вони були набагато меншими по об’єму. Дівчина зустріла так багато зовсім невідомих їй раніше пташок, що диву давалася, як це вона ніколи не чула і про гірського щеврика, і чорноголового чекана, і білощоку казарку! Яка краса оточує людей, а вони живуть і навіть гадки не мають про неї!

- Богдане, давно хотіла спитати, як почувається ваш батько? Сподіваюся, йому краще? – переводячи подих від сходження на не одну сотню метрів та ще й з немаленькою ношею, перервала тривалу мовчанку Мар’яна.

- З таким доглядом і мерця можна на ноги поставити! – посміхнувся чоловік, пригадавши батькові слова про уважну Богданову хрещену, яка, незважаючи на завантажений графік, встигає ще й за кумом приглянути.

- Твоя мама від нього не відходить? – перепитала Мар’яна, не розуміючи багатозначної посмішки співрозмовника.

- Та, ні… на жаль, моя люба матуся давно спочиває на небесах… - звів до гори погляд Богдан і сумно додав: - До речі, я її майже не пам’ятаю…

Він чи не вперше здався Мар’яні таким вразливим і розчуленим, що їй одразу стало ніяково за свої слова.

- Співчуваю, Богдане.. Це, напевне, дуже важко, зростати без маминого тепла і уваги… – задумалася над таким непростим для кожної сироти випробуванням Мар’яна.

- Так, мабуть… Не маю, з чим порівнювати, тому не скажу точно… Але, знаєте, тато щосили намагався зробити все, щоб тільки я не відчував нестачі материнської любові. Він ніколи не залишав мене на нянечок чи чужих людей. Хіба в хрещеної, коли я хворів і потребував додаткового медичного нагляду. Якимось чином тітка Дося й замінила мені маму… - тепер замислився чоловік, хоча нічого особливого і не було у його здогадці, але раніше просто ніколи ні з ким таких питань не обговорював, тому і не задумувався про хрещену, як про другу матір.

- Я правильно розумію, зараз батько під пильним наглядом твоєї хрещеної? – повернулася до початку розмови вже трохи стомлена Мар’яна.

- Так, тому у місто я поки що не збираюся… - він, здавалося, навіть не звертав уваги на вагу своєї ноші і незручні підступні карпатські манівці, бо йшов впевнено, говорив без надриву, рівно дихаючи. – Отже, буду продовжувати тебе забавляти!

- Прямо таки забавляти?! – пирснула від несподіваної заяви Мар’яна.

Чоловік говорив легко і невимушено, ніби давній товариш. А дівчина сміялася, забувши про всі неприємності на початку їхнього знайомства.

- А хіба ні?! От завтра, наприклад, відведу тебе в одне дивовижне місце! Якщо, звичайно, ти хочеш прогулятися? – вперше за розмову Богдан поглянув на Мар’яну, чекаючи на відповідь.

Його очі усміхалися, і це було приємним доповненням образу сильного, розумного, привабливого небритого мужчини. Мар’яна зробила про себе помітки для майбутнього персонажа в її книзі, а тоді швиденько відповіла на запитання велета:

- Чи хочу я побачити щось гарніше, ніж спостерігала досі? Ти серйозно? Ну, ви тільки погляньте на нього! Він ще й питає! Звичайно ж хочу!!!

Вона продовжувала щебетати аж до самісінької хатинки… А Богдан слухав її роздуми і думав собі щось, про що нам поки що не дізнатися…