Її книга

Частина 9. Аромати майбутніх спогадів

Частина 9. Аромати майбутніх спогадів

Сонячне проміння ще не встигло як слід пробитися крізь ранковий туман, а в Мар’яни вже кипіла робота над майбутнім романом. Вона почала з накидання схеми героїв. Цей процес хоч і здавався важким, але їй сподобався. Для цього вона склеїла кілька листків формату А-4, аби на такому полотні писати імена, малювати стрілочки, зображувати любовні трикутники… Це все скидалося на картину із якогось фільму про розслідування, коли детектив шукає ниточки, що повинні привести до  злочинця.

Павутина із різнокольорових ліній та кривих літер була готова. А це означало, що і кістяк сюжету теж сформувався. Мар’яна дивилася на свій витвір мистецтва із таким захопленням, що зовсім забула про сніданок.

- Агов! Мар’яно?! - долинуло нетерпляче звертання з-за дверей. - Ви їсти будете? Ви там жива взагалі?

Богдан вже кілька разів окликав туристку, але вона аж занадто поглинула у творчий процес, тому почула його не відразу. Чоловік знав, що з дівчиною все добре, адже ще після першого поклику він обережно зазирнув у вікно. Мар’яна і справді не збрехала Богданові. Було видно, що дівчина давно прокинулася. Кілька порожніх чашок і зім’яті папірці, що лежали біля ліжка, вказували на прихід Музи.

- Ой, це ви? – дівчина зіскочила з ліжка, адже  перший етап був завершений, а їсти хотілося аж занадто сильно. - Так-так! Уже біжу, тільки приберу тут трішки…

Вона похапцем збирала білі клубочки і кидала у корзину для сміття. Богдан же дозволив собі зайти до будиночка без запрошення. Ну, звісно, він мав на це право, адже приніс із собою смачнючу гарячу страву, яка навіть із прикритої кришкою кастрюлі пахла неймовірно.

- Не знаю, Мар’яно, чим вас батько обіцяв кормити… Сподіваюся, не делікатесами хоч? – чоловік не дуже впевнено поставив на стіл невеличкий банячок, тоді дістав із шухляди тарілку, ложку, і, нарізаючи дві скибки чорного свіжого хліба, продовжував говорити: - У нас сьогодні лише грибівка, себто грибний суп з овочами… Ну, і печиво з маслом та чаєм… До речі, трав’яним! Батько збирав і трави, і гриби, тому переживати не потрібно! Він у нас профі у всьому, що пов’язано з лісом…

- Ой, який запах! – Мар’яна закінчила швидке прибирання робочого місця і аж підстрибнула від побаченої страви, що парувала із глиняної миски. – Для мене це і є делікатеси! Дякую!

Дівчина сіла за стіл і одразу ж взялася за грибівку. Чоловік розповідав про місцеві гриби, про сезон тихого полювання, який цього року видався урожайним, і про родючі місцини, що знаходяться неподалік їхніх хижок. Мар’яна лише кивала головою і закочувала очі від насолоди.

- Божечки, яка ж смакота ваша грибівка! - доїдаючи добавку, вихваляла лісового шеф-повара Мар’яна. - А цей трав’яний чай має неперевершений аромат! Ммм… Ще раз вам дякую!

«Їжте, не обляпайтесь!», - тільки-но хотів відповісти Богдан, як ця фраза чомусь застрягла в горлі і зовсім не хотіла вилітати назовні. Він легенько кашлянув і тихо сказав:

- Хай здоровиться…

Мар’яна обхопила руками горнятко і грілася від його тепла. Чай пити не поспішала, розтягувала момент. Цей напій зазвичай навіює спогади, малює у думках людей, що залишили в пам’яті слід. Але цього разу навпаки аромати створювали нові картини в уяві про таке чарівне місце, тихе і цілюще. Інакше і не могло бути, адже саме тут дівчина досить швидко знайшла гармонію і омріяну Музу.

- Знаєте, я тут подумала… - сказала вона через кілька хвилин тиші. - Хочу вибачитися, Богдане... Я негарно з вами говорила, зверхньо якось... Неправильно себе поводила, тому пробачте. Ось так от…

Чоловік витирав невеличким вишитим рушничком тарілку, як почуте змусило його обернутися до гості. Він здивовано глянув на дівчину, що сьогодні була зовсім не схожа на себе вчорашню. Мар’яна не чекала на відповідь. Вона дивилася у чашку, ніби читала долю, хай там була і не кавова гуща.

- Та, я ж нічого… Ну, словом, проїхали, Мар’яно! Я, чесно кажучи, теж не дуже добре з вами обходився. Але це не тому, що не поважаю вас, ні… - голос чоловіка чомусь змінився, пом’якшав і ледь тремтів, присоромлено оправдовуючись. - Просто ви звалилися, наче сніг на голову, зламавши всі мої плани! Але я дорослий чоловік і повинен був тримати себе в руках. Я ж прекрасно розумію, що, насправді, вашої провини в цьому немає…

Дівчина наче і не чула зніяковілого господаря, але коли допила чай, то промовила:

- А знаєте, Богдане! Ви покличте мене з собою, коли будете йти за водою. Я теж принесу, скільки посилю, бутельків… А заразом скупаюся у річці, щоб хоч трохи полегшити вам життя…

- То і посуд після себе помиєте наступного разу? - підозріло поглянув чоловік на замріяну жінку, яку, здається, так розслабив трав’яний збір батька, що вона стала найпокірнішою і найслухнянішою панянкою.

- Звичайно! - Мар’яна помила чашку і витерла зі столу рештки хліба, а тоді благально поглянула на Богдана: - Тільки не виганяйте мене звідси, будь ласка... Якби ж ви тільки знали, як не хочеться нікуди переїжджати! Це моє місце…

- Та я… і не збирався… - зовсім розгубився Богдан, додаючи: - Я ж батьку слово дав…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше