Меч і Гора

Якщо Вчений приніс із собою тишу бібліотек, то Воїн увірвався в Таверну з гуркотом завойованих імперій. Він не увійшов — він врізався у простір, і саме повітря, здавалося, прогнулося під його волею. Його звали Іскандер, і його ім'я шепотіли зі страхом та захопленням по обидва боки світу. Його плащ був пилом тисячі доріг, а в очах горіло полум'я, що звикло бачити, як падають фортеці.

Він підкорив усе, що міг побачити: народи, ріки, гори. Але щоночі, у тиші свого шатра, він відчував, як усередині нього зростає єдиний ворог, якого неможливо вразити мечем — невблаганна порожнеча. Він прийшов до Таверни Забутих Дзеркал, щоб завоювати її. Щоб знайти цю останню слабкість і вирвати її з коренем.

Аліф стояв біля вогнища в центрі зали. Він не підвів погляду, коли увійшов Іскандер. Він просто підкинув у вогонь суху гілку, і та спалахнула, на мить освітивши шрами на обличчі завойовника.

— Я шукаю Хранителя цього місця! — голос Іскандера був звиклим наказувати. — Кажуть, він володіє силою, якої не знає світ. Я прийшов, щоб взяти її.

Аліф повільно підвів очі. Його погляд був як глибока вода — він не відбивав світло, а поглинав його.

— Ти все життя береш, завойовнику. Чи не втомилися твої руки?

— Мої руки тримають долю світу! — відповів Іскандер, і його рука інстинктивно лягла на ефес меча. — Сила потрібна, щоб встановлювати порядок, щоб перемагати хаос. Я переміг усіх, але не можу перемогти тишу в собі. Вона глузує з мене.

— Ти хочеш перемогти тишу мечем? — м'яко спитав Аліф. — Ти схожий на людину, що намагається розрубати річку. Ти можеш вдарити по воді, здійняти тисячу бризок, але річка залишиться річкою. І вона тектиме далі, коли ти втомишся.

Іскандер нетерпляче ступив уперед.

— Не говори мені загадками, старче. Дай мені зброю проти цього внутрішнього ворога, і я заплачу будь-яку ціну.

— Ти сам і є твоя зброя, Іскандере. І ти сам — твій ворог. Ти — це буря, що лютує над пустелею. Вона здіймає пісок до небес, реве і кидається на всі боки. Вона почувається всемогутньою. Але що робить у цей час гора?

Воїн мовчав.

— Гора просто є, — продовжував Аліф. — Вона дозволяє бурі лютувати. Вона приймає на себе її удари, не намагаючись вдарити у відповідь. І коли буря вичерпує себе і вщухає, гора залишається стояти. Скажи мені, хто з них сильніший: буря, що витратила всю свою енергію, чи гора, що не поворухнулася?

— Сила — в дії! — вигукнув Іскандер. — Гора пасивна, вона нічого не досягає!

— Вона досягає найголовнішого — вона залишається собою. А ти, завойовуючи світ, давно загубив себе. Твоя сила залежить від наявності ворога. Твій меч потребує того, що можна розрубати. Твоя воля потребує того, що можна підкорити. Без цього ти — ніщо. Твоя сила — це клітка, збудована з твоїх перемог.

Слова Аліфа були тихими, але вони вражали сильніше за будь-який клинок. Іскандер уперше відчув те, чого не відчував ніколи — сумнів у власній силі.

— Що ж мені робити? — видихнув він, і це питання було першим, в якому не було наказу.

Аліф підвівся і повів його до виходу з Таверни. Поруч дзюрчав невеликий струмок, несучи сухий осінній лист.

— Я дам тобі завдання, воїне. Важче за взяття Вавилону. Сядь тут. Дивись на цей листок. Просто дивись. Проведи його поглядом від цього місця і доти, доки він не зникне з очей.

Іскандер зневажливо пирхнув.

— Дивитися на листок? Це завдання для дитини!

— Ні. Дитина вміє це робити. А ти — ні, — відповів Аліф. — Тобі захочеться підштовхнути його. Або виловити. Або прокласти йому шлях. Твій розум буде кричати, що це марна трата часу. Твоє тіло буде рватися до дії. Ти — буря, яка не може змиритися з тим, що маленький листок пливе за власною течією. Твоє завдання — не робити нічого. Просто бути. Стати горою, що спостерігає за струмком. Коли ти зможеш провести поглядом один-єдиний листок, не намагаючись його контролювати, ти пізнаєш початок справжньої сили. Сили, що не в мечі, а в спокої.

Іскандер подивився на струмок, потім на свої руки, що звикли тримати меч, а не спокій. Це завдання здалося йому принизливим і неможливим. І саме тому він зрозумів, що це єдиний бій, який він ще не вів.

Він мовчки сів на камінь. Буря вперше в житті намагалася навчитися бути горою.