Розділ 5.

РОЗДІЛ 5

– Можна з вами зіграти? – запитала я, присівши біля чоловіка. За мить до цього, за столом, звільнилось місце. У казино було людно. Всі чимось займалися: хтось перераховував вже виграні фішки, хтось намагався заробити більше чайових. Атмосфера була досить спокійною, але моя внутрішня тривожність не покидала мене з того моменту, як я поговорила з братами Деверо. Злиття кланів –   це найбезглуздіша ідея, яку я коли-небудь чула. Якщо вони вже пропонують таке, то треба чим скоріше переконати пана Едмундо співпрацювати з нами. Мені здається, що рахунок пішов на дні, а не на місяці. 

– Ми знайомі? – запитав він з недовірою,  кинувши на мене свій холодний погляд. 

– Я знала вашого брата. І зараз мені необхідна допомога, – промовила я неголосно, але впевнено. Повісивши клатч на спинку стільця, я подивилася у його очі. 

– Мій брат був ще тим виродком. Що він міг зробити для такої прекрасної дами? – лукаво посміхнувся чоловік. Його костюм  був злегка зім'ятим, краватка трохи послаблена. З-під сорочки виднілися татуювання.   Він виглядав так само, як на тих фото з теки, що дав мені Кріс. 

– Мене звати Рената Вернар, я Верховна клану, у якому працював ваш брат, – офіціант поставив біля мене склянку з напоєм,– і мені потрібна ваша допомога.

– Клан, який вбив мого брата, просить моєї допомоги. Це звучить занадто смішно, ви так не думаєте? – він підпалив свою сигару та втягнув  дим. 

– Його вбив Дерек, бо пан Сальве зібрав занадто багато компромату на нього. Я ж хочу, щоб ви працювали на мене. Не буде жодних проблем. Ви, як ніхто інший, знаєте все про цю сферу бізнесу,– я випила трохи коричневого напою. Чистий віскі з льодом… Ну як інакше… Я ледь втрималася, щоб не виплюнути його назад у склянку. Моє горло, ніби палало у вогні. Треба зберігати спокій.

– Пані Вернар, я не буду співпрацювати з вами, мені шкода вашого витраченого часу на цю розмову. Завтра я їду укладати угоду, яка зробить мене багатшим у декілька разів. Контракт на мільярди. Ви справді думаєте, що мене цікавлять копійки, які ви мені будете пропонувати? – він знову посміхнувся і перевів свій погляд на круп'є, який на спеціальному приладі тасував карти. Музика була спокійною, але досить гучною, щоб відбитись відлунням у моїй голові. Кріс стояв поруч, спостерігаючи за мною та паном Едмундо. Декілька охоронців знаходилися трохи далі від нашого столу. Вони також розглядали все навкруги. У цій залі охоронців було більше, ніж звичайних гостей. Мені здалося, що якби зараз хтось підірвав це казино, то світ втратив би більшу частину головних мафіозників. Звісно, я не могла порівнювати себе з ними, але я вже була частиною цього світу.

– Я не буду пропонувати вам гроші, я знаю що вони у вас є. Я запропоную вам дещо більше… – прошепотіла я усміхаючись. 

– Зробіть мінімальну ставку, панове,– промовив круп'є. Чорт! Фішки! Я забула за них. Я забула обміняти гроші на фішки. 

– Ваші фішки, пані Вернар,– простягнув мені торбинку чорного кольору, Кріс. Боже, я його обожнюю. Ця людина завжди думає на кілька кроків вперед. Я не показала, що зраділа цій торбинці, але нагородила його своєю, по-справжньому, щирою посмішкою. Я поставила кілька фішок на стіл. Пан Едмундо зробив так само. Він то втягував у себе сигарний дим, то видихав із таким задоволенням, що інколи моє тіло здригалося від цього. За цим столом грало четверо гравців. Троє чоловіків і я. Біля кожного з них стояв один охоронець та прекрасні дівчата, які чекали на свої чайові після закінчення цієї гри. Їхні сукні були надзвичайно вишуканими. Макіяж,  зачіска – ідеальний образ для полювання. Вони дозволяли мацати себе, притискати, бити по сідницях.  Чоловіки могли робити з ними все, що хочуть. Головне, щоб після цього, дівчата отримали хороший гонорар. Якоюсь мірою, мені було  їх шкода. Вони залежали від обставин. 

– То що ви мені запропонуєте? – він знову втягнув у себе дим із сигари. 

Круп'є роздав наші карти. Кожному по дві. Я знала, що є кілька варіантів покеру, але який саме популярний у цьому казино – не мала жодного уявлення. 

– Імена всіх причетних до смерті вашого брата,– промовила я впевнено, – а також інформацію, яку пан Сальве знайшов перед своєю смертю. Це стосувалось не тільки Дерека, але і вашої сім'ї в цілому, – я дивилася на нього. Він намагався уникнути зорового контакту. Йому не сподобалося, що я знаю набагато більше, аніж він розраховував. 

–  Ставки зроблені, ставок більше немає, - сказав круп'є і забрав фішки спеціальною тростиною. 

– Ви самі щойно оголосили, що мого брата вбив Дерек. Хіба це не так? - не відводячи погляду від своїх карт промовив Едмундо. М'язи на його обличчі були напруженими. Він вдивлявся у свої карти,але думками був не тут. Я не знала, що йому випало, але добре розуміла, що він буде блефувати. Такі, як він, блефують у реальному житті частіше, ніж у покері. 

–  Це так, але, як виявилося, Дерек співпрацював із деякими людьми. У записах пана Сальве я побачила їхні імена.  Поруч стояло ваше. Я можу назвати їх. Ви помститеся за свого брата і врятуєте своє життя, і своїх близьких. - Круп'є роздав три  карти. За мить він почав перевертати карти одну за одною сорочками донизу.  Хрестова девятка, бубнова вісімка та пікова дама. Чорт! Я б могла зібрати стріт, якби випала сім замість дами. І, можливо, в кінці випала б шість. 

–  Ваші ставки, панове, - промовив він і кинув нам свій стриманий погляд. Блайнд був не мій, тому я уважно слідкувала за тим, хто із гравців буде підвищувати ставку.