Розділ 1.

НЕБО ЗІ СМАКОМ ПОМСТИ

РОЗДІЛ 1.

– Ця сукня дуже личить тобі… –  промовив Кріс, спершись об двері моєї нової кімнати. Я побачила його відображення у дзеркалі. Він стояв у своєму чорному костюмі та, затамувавши погляд, спостерігав за кожним моїм кроком. Його руки були схрещені на грудях, ніби він очікував чогось. 

– Хіба можна бачити наречену до весілля? – сказала я усміхнувшись. Я кинула на нього свій погляд і продовжила розглядати свою весільну сукню. Я не могла повірити власним очам. Вона була настільки красивою та витонченою, що мені просто забракло слів щось говорити. Макіяж, зачіска – все доводило мені, що це не сон і за декілька годин я стану його дружиною. 

– Я не зміг втриматися. Кожна хвилина без тебе, змушує моє серце стискатися від болю… –  він підійшов ближче й обійняв мене за плечі. Ми обоє дивились у дзеркало і наші погляди перетнулися. 

– За кілька годин все зміниться… Ти.. Я… Мені здається, що це сон... –  я знову посміхнулася. 

– Ми створюємо свою історію самі. І тому так.. Це не сон, – він посміхнувся у відповідь і цмокнув мене у щічку. 

– Зіпсуєш мені макіяж.. – буркнула я, зробивши крок бік. 

– На те і розраховано.. –  він посміхнувся знову і притягнув мене ближче до себе.. Його губи торкнулися моїх. Я відчула, як  мої ноги підкошуються. Я ніби розчинялася у повітрі. Кожна клітина мого організму бажала, щоб цей поцілунок тривав вічно. Він відірвав свої губи від моїх і подивився прямо мені в очі. – Ти тепер Верховна. У мене набагато нижчий статус у цьому світі, ніж у тебе. З цим можуть виникнути проблеми… –  його голос був хриплим та ніжним водночас. 

– Ми не у шістнадцятому  столітті. Ніхто не буде дивитися на твій статус. Тим паче, статки у тебе теж значні. Чому ти думаєш, що виникнуть проблеми? – я подивилася у його очі. 

– Тому, що ти Верховна, одна маленька помилка може все зруйнувати… Я просто не хочу, щоб у тебе виникли зайві проблеми…

– Я проти того, що мені запропонував батько. Я не буду одружуватися, щоб розширити межі свого правління кланом. Це дурість. Я буду одружуватися з тим, кого вибрало моє серце. Людям доведеться прийняти цей факт. Якщо комусь щось не подобається, це не мої проблеми. Як сказав один чоловік: «Королевам теж необхідний король..». Я свого короля вже обрала. Тому, будь ласка… просто будь поруч, а з усім іншим, я впораюся..

– Ми впораємося.. – додав Кріс і знову подивився у мої очі. Він нахилився, щоб знову поцілувати мене, але раптом його погляд змінився. Він впав на коліна, сильно кашляючи. 

– Кріс… Що з тобою? – закричала я, схилившись над ним. Його кашель ставав все сильнішим. Він прикривав рот рукою. – Кріс.. – Він ніби не чув мене. Я встала, щоб покликати когось на допомогу, але він не дав цього зробити. Краплі крові з його рота потрапили на мою сукню.

– Схоже, що мене отруїли.. – хрипло промовив він.

– Хто? Ітан? – швидко запитала я.

– Рік Мартін.. – роблячи короткі вдихи, говорив Кріс.

– Хто такий у біса Рік Мартін? – прокричала я.

– Рена, я маю тобі дещо розповісти… — навіть не встигнувши договорити, Кріс знепритомнів. 

– Охорона.. – крикнула я. За мить один з охоронців залетів у кімнату.

– Кріс.. він помирає… –  запанікувала я. – Швидку! Негайно!

– Лікарі вже їдуть.. – промовив він. Його голос трусився. 

– Чого ти виглядаєш таким наляканим? – запитала я. Обличчя охоронця було блідим. 

– Пані Вернар.. Ваші гості.. У будинку… Вони всі мертві…

– Що? – зніяковіло запитала я. Мої руки почали труситися. Я стиснула зап'ястя Кріса у надії знайти пульс. 

– Їх хтось отруїв.. – відказав він, схиляючись над Крісом. – Він ще дихає… Ще є шанс його врятувати…

За шість місяців  до цього…

– Ваша коронація, пані Вернар, вже за кілька годин! Ви готові?! – почав говорити Кріс, зайшовши у мій кабінет. Поки мій офіс не був готовим, я проводжу час вдома. Всі папери й все необхідне Кріс переніс сюди. Мій будинок був великим, просторим та дуже зручним. У ньому було все необхідне. Звичайно, він не зрівняється з будинком Тео, але я не хотіла, щоб тут ходив хтось із моїх підлеглих, окрім Кріса. Мій будинок був чимось особливим для мене. У ньому я могла заховатися від усіх і всього. Минуло кілька місяців після того, як я отримала поранення, але цього вистачило, щоб майже відновити своє здоров’я. Мій бік ще трохи болів, та я почувала себе набагато краще. Я мала ознайомитися з усіма важливими деталями перед тим, як стану Верховною. Цей світ і досі був для мене чужим. Батько займається справами компанії, давши мені можливість повністю зануритися у справи кланів. 

– Я не знаю… –  мій голос прозвучав тихо та невпевнено.